Історія компанії Аdidas

Адольф Дасслер народився 3 листопада 1900 року в маленькому баварському містечку Герцогенаурах. Його мати була прачкою, а батько – пекарем. Аді, як називали Адольфа в сім’ї, ріс тихим хлопчиком. Коли йому було 14 років, Німеччина почала Першу світову війну, але Аді по малолітству на фронт не потрапив. Він туди і не рвався. Його пристрастю був футбол, що тоді ставав найпопулярнішою грою в Європі. У 1918 році війна закінчилася поразкою Німеччини. У країні панувала розруха й інфляція, а мільйони солдатів, що поверталися з фронту, поповнювали армію безробітних. Для родини Дасслерів наступили погані часи. На початку 1920 року Дасслери на сімейній раді вирішили організувати сімейну справу – пошиття взуття.
До реалізації ідеї Дасслери підійшли з німецькою докладністю. Під взуттєву майстерню віддали пральню матері. Винахідливий Аді переробив велосипед у машинку для оброблення шкір. Його сестри і мати робили викрійки з полотна. Аді, його старший брат Рудольф (або Руді по-сімейному) і батько кроїли взуття.Першою продукцією родини Дасслер були спальні тапочки. Матеріалом для них служило списане військове обмундирування, а підошви вирізали зі старих автомобільних покришок. Збут цієї конверсійної продукції взяв на себе Руді. Аді займався організацією виробництва і винаходом нових моделей. Через чотири роки дванадцять працівників, включаючи членів родини, виробляли по 50 пар взуття на день. А в липні 1924 року заснували компанію “Взуттєва фабрика братів Дасслер”.
Обоє братів з їхніми протилежними характерами добре доповнювали одне одного. Якщо Аді був винахідливим і боязким інтелектуалом і ганяв у футбол, то Руді мав вибуховий характер і віддавав перевагу джазу, сексу та боксу.

До 1925 року справи фірми пішли так добре, що Аді зміг собі дозволити невелику фантазію. Як запеклий гравець у футбол, він придумав і зшив футбольні бутси із шипами, що викував для нього місцевий коваль. Так народилося шиповане спортивне взуття.
Футбольна модель виявилася зручної і разом з гімнастичними тапочками стала основною продукцією Дасслерів. Дуже швидко виробництво вже перестало вміщатися в дворі їхнього будинку. У 1927 році Дасслери орендували для своєї фабрики цілий будинок. Тепер штат був збільшений до 25 чоловік, а виробництво – до 100 пар взуття на день. Незабаром Дасслеры викупили орендовану фабрику, і вся родина перебралася в особняк, який знаходився неподалік від неї.

Аді вже не згадував, що кілька років назад збирався стати пекарем. Тепер його цілком захопила можливість робити спортивне взуття, а потім перевіряти його в спортивних іграх зі своїми друзями. Успіх шипованих футбольних бутс наштовхнув Аді на думку робити взуття спеціально для найсильніших учасників Олімпіад. Уперше спортсмени виступили в шипованому взутті “Дасслер” на Олімпіаді 1928 року в Амстердамі . На наступній Олімпіаді в 1932 році в Лос-Анджелесі німець Артур Йонат став третім у бігу на 100 метрів. Але найуспішнішим для Аді став 1936 рік. У нього народився первісток, а на берлінській Олімпіаді чорношкірий американський бігун Джессі Оуен у взутті “Дасслер” завоював чотири золоті медалі й установив п’ять світових рекордів.
З цього моменту “Дасслер” став невизнаним стандартом спортивного взуття. Успіх маркетингу Аді був очевидний. У рік Олімпіади в Берліні продажі “Фабрики братів Дасслер” перевищили 400 000 німецьких марок. У 1938 році відкривається друга фабрика Дасслерів у Герцогенаурасі. Усього їхнє підприємство виробляє щодня 1000 пар взуття.

До цього моменту обоє братів Дасслер були переконаними членами нацистської партії. Однак, незважаючи на це, коли в 1939 році почалася Друга світова війна, фабрики Дасслерів піддалися конфіскації нацистами а самі брати відправилися на фронт. На одній з фабрик нацисти спробували налагодити виробництво ручних протитанкових гранатометів. Однак фабричне устаткування було не пристосоване для такого виробництва, тому Аді повернули з армії через рік – робити тренувальне взуття для німецьких солдатів.
Коли Німеччина програла і цю війну, Аді випала своя частка національної катастрофи. У 1945 році Герцогенаурах потрапив в американську зону окупації. І поки фабрика Дасслерів поставляла в Сполучені Штати хокейні ковзани за контрибуцією, янкі комфортно розташувалися у сімейному особняку. А дружина Аді, щоб прокормити родину, сама скопувала грядки і доглядала худобу. Але тривало це недовго. Через рік американці пішли, а брат Руді повернувся з табору для військовополонених.

Сімейну справу братам довелося поновлювати майже з нуля. Взуття “Дасслер” знову вироблялася з залишків військової амуніції, а 47 найманих робітників одержували зарплату натурою – дровами і пряжею. Правда, колишнього розуміння між братами вже не було. А навесні 1948 року, незабаром після смерті батька, вони посварилися остаточно і вирішили розділити компанію. Руді забрав собі одну фабрику, а Аді – іншу. Ще брати умовилися не використовувати назву і символіку сімейного підприємства. Аді назвав свою фірму Addas, а Руді свою – Ruda. Але вже через кілька місяців Addas перетворюється в Adіdas (абревіатура від Аді Дасслер), а Ruda – у Puma. Так припинив існування всесвітньо відомий у той час бренд – Dassler.
Самі брати до кінця своїх днів зберігали мовчання про причини сварки. Можливо, Руді так і не зміг простити Аді, що після війни той не спробував визволити його з табору для військовополонених, використовуючи знайомство з американськими офіцерами. А може бути, вони просто не змогли розділити спадщину батька. У будь-якому випадку після розвалу сімейного підприємства брати один з одним не розмовляли, а Puma і Adіdas стали найзапекливішими конкурентами.
Більш того, ворожнеча засновників “Пуми” і “Адідас” перекинулася на їхнє рідне містечко Герцогенаурах. Кожна компанія утримувала в місті свою футбольну команду, їхні співробітники демонстративно пили різне пиво, і навіть діти співробітників відвідували різні школи. Штаб-квартири обох компаній дотепер знаходяться в Герцогенаурасі, напруженість відносин між компаніями вже не та, але, як говорить один зі співробітників “Адідас” – “Тепер ми розмовляємо один з одним, але ви ніколи не побачите мене в їхньому взутті “.

Розставшись із братом, Аді став одноособовим хазяїном власної компанії. Тепер йому не треба було ні з ким радитися. Скориставшись цією “уседозволеністю”, він уже через рік “злегка” порушив договір із братом – не використовувати символіку “Фабрики Дасслерів”. Аді взяв дві смуги з емблеми Dassler, прималював до них третю і запатентував те, що вийшло як символ “Адідас”.

Щоб не дозволити братові обійти його, Аді береться за свою улюблену справу – винахідництво. У 1949 році він створює перші бутси зі знімними гумовими шипами. У 1950-м – футбольні бутси, пристосовані для гри у футбол у несприятливих погодних умовах: на снігу і на мерзлій землі. Заодно він згадує всі старі зв’язки з національними олімпійськими комітетами. На Олімпіаді в Хельсінкі в 1952 році більшість спортсменів узуваються вже не в Dassler, а в Adіdas.
Під час тієї ж Олімпіади Аді приходить у голову думка пропонувати спортсменам інші товари під маркою Adіdas. Першою пробою диверсифікації стало виробництво спортивних сумок, яке було розпочато через кілька місяців. І хоча кросівки залишаються основним виробництвом, Аді підшукує собі партнера, що візьме на себе виробництво одягу. Випадково на якійсь вечірці Аді познайомився з хазяїном текстильної фабрики Віллі Зельтенрайхом. Випивши разом, Аді замовив йому тисячу спортивних костюмів із трьома смужками уздовж рукавів. Товар пішов добре, а партнери так сподобалися один одному, що незабаром Зельтенрайх став шити тільки для “Адідас”.

Рік від року взуття від Аді Дасслера ставало усе більш складним технічно і технологічно. Деякі конкуренти почали навіть робити упор у своїй рекламі на простоту своїх моделей і на те, що їхнє взуття перевірене часом. Але в 1952 році на Олімпійських іграх у Хельсінкі, Еміль Затопек у спортивному взутті Adіdas завойовує протягом тижня три золоті медалі. Він перемагає в дистанціях 5000 метрів, 10000 метрів і в марафоні. Досягнення, не перевершене донині . Дружина Затопека тим часом перемагає в змаганні з метання списа. А в 1954 році інноваційне взуття Adіdas виявляється поза конкуренцією на Чемпіонаті Світу з футболу – взута в Adіdas збірна Німеччині вперше стала чемпіоном світу з футболу. Нація була в захваті – німці вперше з Другої світової сталі переможцями. Аді особисто був присутній на вирішальних матчах у Берні. Під його керівництвом перед кожною грою бутси футболістів пристосовували до ґрунту і погодних умов за допомогою нової технології зйомних шипів. Ця перемога наштовхнула Аді на думку розміщувати рекламу прямо на стадіонах. У 1956 році він підписує угоду з МОК про рекламу “Адідас” на Олімпійських Іграх у Мельбурні. Тоді ж “Адідас” починає міжнародну експансію й у виробництві – Аді підписує першу ліцензійну угоду з норвезькою фабрикою в Гьорвіку, незабаром Adіdas починають робити і у Франції. Настає “золоте століття” Adіdas – на Олімпіаді в Римі 1960 року більшість легкоатлетів роблять ставку на спортивне взуття Аdіdas. Вільма Рудольф завойовує три золотих медалі в спринті, незважаючи на перенесений у дитинстві поліомієліт, приблизно те ж саме відбувається і через чотири роки в Токіо, а в 1968 році в Мехіко спортсмени екіпіровані “Адідас” завойовують 37 золотих, 35 срібних і 35 бронзових медалей. У 1972-ому “Адідас” стає титульним спонсором Олімпійських Ігор у Мюнхені, а збірна ФРН стає Чемпіоном Європи з футболу. Ще через два роки німецькі футболісти другий раз стають чемпіонами світу – і знову в “Адідас”.

У 1975 році Аді Дасслер стає почесним членом “Американської асоціації спортивних товарів” – першим серед не американців.

У 1976 році глава Adіdas дивився по телевізору змагання з бігу на 400 метрів на Олімпійських іграх у Монреалі. Раптом його увагу залучила невелика неточність у рухах кубинського бігуна Альберто Хуанторени. Під час бігу він ледь помітно підгинав стопу в напрямку її зовнішнього краю. Біг спортсмен у спеціально розроблених до цієї Олімпіади кросівках Adіdas “Спайкс” з регульованими знімними шипами. Дасслер негайно подзвонив своєму помічникові, зайнятому на Олімпіаді, і наказав перевірити взуття спортсмена. Виявилося, що кубинець зі своєї ініціативи замінив шипи на більш довгі. Крім 76-річного Адольфа Дасслера, що сидів перед екраном телевізора за тисячі кілометрів від Монреаля, ніхто цього не помітив. Положення шипів відразу виправили, а Хуанторена завоював золото у фіналі змагань з бігу на 400 і 800 метрів. Усього ж на цих Іграх спортсмени, екіпіровані “Адидас”, виграли 75 золотих, 86 срібних і 88 бронзових медалей. Рекорд не побитий досі.

У 1978 році Адольф Дасслер вмирає і керівництво компанією переходить до його вдови – Катарини. Вона цілком успішно справляється з цією ношею аж до власної смерті в 1984 році. Потрібно сказати, що вона взагалі була неабиякою жінкою, ще в період становлення компанії, поки чоловік творив і розбирався в загальних концепціях виробництва, вона виконувала по суті всю адміністративну роботу. Після неї компанія дістається Хорсту Дасслеру – сину Аді та Катарини. Він налагодив міцні стосунки з Міжнародним Олімпійським Комітетом і Міжнародною федерацією футболу і спробував зробити перші реформи на підприємстві. Однак рання смерть 51-літнього Хорста внесла свої виправлення в справу. Сестри намагалися керувати підприємством, але швидко зрозуміли, що не мають відповідного розмаху і компетенції, тому в 1989 році вони продали 80 % своїх акцій усього за 440 мільйонів німецьких марок французькому підприємцю Бернарду Тапі, тодішньому власникові французького футбольного клубу “Олімпік-Марсель”. І продали, мабуть, вчасно.

“Раптово Аdіdas зостарився завчасно. Його стали сприймати як щось нудне, утилітарне, учорашнє, що надягає тато, коли в неділю вранці миє машину перед під’їздом”, – пише Томас Гед, автор книги 4D Brandіng. До 1990-х років положення “Adіdas” стає просто катастрофічним: збитки досягли цифри $100 млн. У спину дихали агресивні конкуренти: американський Nіke і британський Reebok. Вони були молодшими, креативнішими, цікавішими. Але головне – мінявся світ, а разом з ним і ринок. Однак сама марка фірми являла собою цікавий потенціал для людей, які знають, що бренди можна реанімувати, а така спадщина, як у Adіdas, на дорозі не валяється. З 1993 року нова команда фахівців стала писати нову історію Adіdas.

Перше, що зробив новий менеджмент, переманив з Nіke та Reebok велику кількість менеджерів і дизайнерів. По-друге, поступово вивів виробництво за межі Німеччини – тепер фірма, як і її основні конкуренти, випускає взуття на підприємствах в Індонезії, Китаї, Таїланді: економія на дешевій робочій силі з країн третього світу знову зробила продукцію конкурентноспроможною на світовому ринку. Ціла армія “адідасовських” фахівців вирішила атакувати не тільки професійний спортивний ринок, але і масовий ринок, причетний до світу справжнього спорту. У Adіdas відмовилися від роботи з роздрібними мережами і почали формувати мережу фірмових магазинів, щоб уникнути масового виробництва і затоварення ринків своєї продукції. Результати зусиль над створенням інноваційних продуктів і мережі фірмових магазинів стали позначатися вже в 1996 році, коли Adіdas як колись виступив генеральним спонсором Олімпійських ігор – це стимулювало небувалий зріст продажів: + 50 % у рік. Зріст продовжується і дотепер, але головне – вдалося затвердитися на американському ринку, де Adіdas “відкусив” частку в 12 % ринку спортивного одягу і 10 % ринку спортивного взуття. Щоб знайти своїх споживачів, менеджери Adіdas приділили пильну увагу новим видам спорту, наприклад, привезли в Європу стрітбол, активно стали працювати з новими молодіжними віяннями і плинами, завдяки чому удалося завоювати симпатії американської і європейської hіp-hop і реп-культури.

Сьогодні Адідас представлений на ринку найрізноманітнішим асортиментом товарів, починаючи з баскетбольних кросівок і футбольних бутс і закінчуючи спортивним одягом і взуттям для туризму. А в 1997 році “Адідас” купив французьку фірму “Саломон”, провідного виробника товарів для зимового спорту, і тепер концерн називається “Акціонерне товариство “Адидас-Саломон”. Цей крок дозволив фірмі стати другим за розміром світовим виробником спортивних товарів після “Найк”. От так з кінця минулого століття, концерни-велетні і борють зі змінним успіхом за свого покупця.

Adіdas нерозривно пов’язаний з такими легендарними іменами (крім вже згадуваних), як Муххамед Алі і Джо Фрезер, Штеффі Граф і Стефан Едберг, Боб Бімон і Гунде Сван, Лев Яшин і Валерій Борзов, Мішель Платіні і Ейсебіо, нарешті Зенедін Зідан і Девід Бекхем.

Отже, у Adіdas – Salomon AG безпосередньо працює близько 14 000 співробітників. Продажі компанії складають 6 267 млрд. євро, прибуток – 260 млн. євро. Концерн поєднує такі торговельні марки, як Adіdas, Salomon, Mavіc, Bonfіre, Arc’Teryx, Taylor Made і Maxflі. Штаб-квартира дотепер знаходиться на батьківщині Аді Дасслера, у баварському містечку Герцогенаурах. Американська штаб-квартира знаходиться в Портленді (штат Орегон).
Загалом, “Адідас” у порядку, правда – це вже зовсім інший Adidas.

Інформація взята з інтернет ресурсу  ostriv.in.ua

Історія компанії INTEL

Компанія Intel була заснована піонерами напівпровідників Робертом Нойсом та Гордоном Муром і спочатку, спочатку була відома тільки інженерам та технологам, завдяки вдалій рекламній кампаніі “Intel Inside”, проведеній у 1990-х зробила її, та її процесори Pentium практично загальновживаними словами. Наприкінці 1990-х Інтел була однією з найбільших та найуспішніших компаній у світі, хоча жорстка конкуренція у напівпровідниковій індустрії з того часу не зменшується.


Штаб Intel у Санта Кларі

Інтел пройшла через декілька окремих етапів розвитку. Спочатку вона була відома завдяки транзисторам власного виробництва, а її головним продуктом був чіп статичної оперативної пам’яті (SRAM). Інтел росла протягом 1970-х розвиваючись та покращуючи виробничий процес та збільшуючи кількість продуктів, залишаючись лідером у виробництві пам’яті. Коли Інтел створила перший мікропроцесор у 1971, її головним продуктом поступово став чіп динамічної оперативної памяті (DRAM). Тим не менш, зростаюча конкуренція із японськими виробниками транзисторів у 1983 році привела до різкого падіння прибутковості ринку.

Тоді несподіваний успіх персонального комп’ютера від IBM запевнив тодішнього керівника Грова переорієнтуватись на мікропроцесори та змінити фундаментальні основи бізнес-моделі. Наприкінці 1980-х це рішення довело свою ефективність, і Інтел отримала 10-річний період безпрецедентного росту як провідний (та найприбутковіший) постачальник комп’ютерних комплектуючих. Після 2000 року, зростання через виробництво передових мікропроцесорах уповільнилось, та конкуренти відвоювали значну частину ринку, що зменшило домінуючі позиції Інтел.

На початку 2000-х тодішній голова Крег Баррет спробував розширити бізнес-зацікавлення компанії поза межами напівпровідників, але тільки деякі з цих напрямків врешті решт стали успішними. У 2005 та 2006, теперішній керівник Пол Оттеліні реорганізував компанію, спрямувавши її на ядро процесора та анонсував серію різких зменшень у розмірі робочої сили, що в кінцевому рахунку зменшить розмір компанії приблизно на 10 %.

У вересні 2006 Інтел мала близько 100 000 працівників та 200 філій по всьому світу. Її прибуток у 2005 році склав $38,8 мільйонів доларів.

Походження назви

Під час заснування Гордон Мур та Роберт Нойс хотіли назвати свою компанію “Moore Noyce”. Ця назва звучала схоже на “more noise” (англ. більше галасу); непідходящу назву для компанії-виробника електроніки, оскільки шум зазвичай асоціюється з великими завадами.

За випадковим збігом обставин, на BBC йшов науково-фантастичний серіал A for Andromeda (1961) та його продовження The Andromeda Breakthrough (1962), у якому була згадка про загадкову транснаціональну компанію з назвою «Інтел», яка була задіяна в плані захопити контроль над потужним комп’ютером, зконструйованим на Землі, за наказом іншопланетян.

Інформація взята з сайту interesting-facts