Історія компанії Аdidas

Адольф Дасслер народився 3 листопада 1900 року в маленькому баварському містечку Герцогенаурах. Його мати була прачкою, а батько – пекарем. Аді, як називали Адольфа в сім’ї, ріс тихим хлопчиком. Коли йому було 14 років, Німеччина почала Першу світову війну, але Аді по малолітству на фронт не потрапив. Він туди і не рвався. Його пристрастю був футбол, що тоді ставав найпопулярнішою грою в Європі. У 1918 році війна закінчилася поразкою Німеччини. У країні панувала розруха й інфляція, а мільйони солдатів, що поверталися з фронту, поповнювали армію безробітних. Для родини Дасслерів наступили погані часи. На початку 1920 року Дасслери на сімейній раді вирішили організувати сімейну справу – пошиття взуття.
До реалізації ідеї Дасслери підійшли з німецькою докладністю. Під взуттєву майстерню віддали пральню матері. Винахідливий Аді переробив велосипед у машинку для оброблення шкір. Його сестри і мати робили викрійки з полотна. Аді, його старший брат Рудольф (або Руді по-сімейному) і батько кроїли взуття.Першою продукцією родини Дасслер були спальні тапочки. Матеріалом для них служило списане військове обмундирування, а підошви вирізали зі старих автомобільних покришок. Збут цієї конверсійної продукції взяв на себе Руді. Аді займався організацією виробництва і винаходом нових моделей. Через чотири роки дванадцять працівників, включаючи членів родини, виробляли по 50 пар взуття на день. А в липні 1924 року заснували компанію “Взуттєва фабрика братів Дасслер”.
Обоє братів з їхніми протилежними характерами добре доповнювали одне одного. Якщо Аді був винахідливим і боязким інтелектуалом і ганяв у футбол, то Руді мав вибуховий характер і віддавав перевагу джазу, сексу та боксу.

До 1925 року справи фірми пішли так добре, що Аді зміг собі дозволити невелику фантазію. Як запеклий гравець у футбол, він придумав і зшив футбольні бутси із шипами, що викував для нього місцевий коваль. Так народилося шиповане спортивне взуття.
Футбольна модель виявилася зручної і разом з гімнастичними тапочками стала основною продукцією Дасслерів. Дуже швидко виробництво вже перестало вміщатися в дворі їхнього будинку. У 1927 році Дасслери орендували для своєї фабрики цілий будинок. Тепер штат був збільшений до 25 чоловік, а виробництво – до 100 пар взуття на день. Незабаром Дасслеры викупили орендовану фабрику, і вся родина перебралася в особняк, який знаходився неподалік від неї.

Аді вже не згадував, що кілька років назад збирався стати пекарем. Тепер його цілком захопила можливість робити спортивне взуття, а потім перевіряти його в спортивних іграх зі своїми друзями. Успіх шипованих футбольних бутс наштовхнув Аді на думку робити взуття спеціально для найсильніших учасників Олімпіад. Уперше спортсмени виступили в шипованому взутті “Дасслер” на Олімпіаді 1928 року в Амстердамі . На наступній Олімпіаді в 1932 році в Лос-Анджелесі німець Артур Йонат став третім у бігу на 100 метрів. Але найуспішнішим для Аді став 1936 рік. У нього народився первісток, а на берлінській Олімпіаді чорношкірий американський бігун Джессі Оуен у взутті “Дасслер” завоював чотири золоті медалі й установив п’ять світових рекордів.
З цього моменту “Дасслер” став невизнаним стандартом спортивного взуття. Успіх маркетингу Аді був очевидний. У рік Олімпіади в Берліні продажі “Фабрики братів Дасслер” перевищили 400 000 німецьких марок. У 1938 році відкривається друга фабрика Дасслерів у Герцогенаурасі. Усього їхнє підприємство виробляє щодня 1000 пар взуття.

До цього моменту обоє братів Дасслер були переконаними членами нацистської партії. Однак, незважаючи на це, коли в 1939 році почалася Друга світова війна, фабрики Дасслерів піддалися конфіскації нацистами а самі брати відправилися на фронт. На одній з фабрик нацисти спробували налагодити виробництво ручних протитанкових гранатометів. Однак фабричне устаткування було не пристосоване для такого виробництва, тому Аді повернули з армії через рік – робити тренувальне взуття для німецьких солдатів.
Коли Німеччина програла і цю війну, Аді випала своя частка національної катастрофи. У 1945 році Герцогенаурах потрапив в американську зону окупації. І поки фабрика Дасслерів поставляла в Сполучені Штати хокейні ковзани за контрибуцією, янкі комфортно розташувалися у сімейному особняку. А дружина Аді, щоб прокормити родину, сама скопувала грядки і доглядала худобу. Але тривало це недовго. Через рік американці пішли, а брат Руді повернувся з табору для військовополонених.

Сімейну справу братам довелося поновлювати майже з нуля. Взуття “Дасслер” знову вироблялася з залишків військової амуніції, а 47 найманих робітників одержували зарплату натурою – дровами і пряжею. Правда, колишнього розуміння між братами вже не було. А навесні 1948 року, незабаром після смерті батька, вони посварилися остаточно і вирішили розділити компанію. Руді забрав собі одну фабрику, а Аді – іншу. Ще брати умовилися не використовувати назву і символіку сімейного підприємства. Аді назвав свою фірму Addas, а Руді свою – Ruda. Але вже через кілька місяців Addas перетворюється в Adіdas (абревіатура від Аді Дасслер), а Ruda – у Puma. Так припинив існування всесвітньо відомий у той час бренд – Dassler.
Самі брати до кінця своїх днів зберігали мовчання про причини сварки. Можливо, Руді так і не зміг простити Аді, що після війни той не спробував визволити його з табору для військовополонених, використовуючи знайомство з американськими офіцерами. А може бути, вони просто не змогли розділити спадщину батька. У будь-якому випадку після розвалу сімейного підприємства брати один з одним не розмовляли, а Puma і Adіdas стали найзапекливішими конкурентами.
Більш того, ворожнеча засновників “Пуми” і “Адідас” перекинулася на їхнє рідне містечко Герцогенаурах. Кожна компанія утримувала в місті свою футбольну команду, їхні співробітники демонстративно пили різне пиво, і навіть діти співробітників відвідували різні школи. Штаб-квартири обох компаній дотепер знаходяться в Герцогенаурасі, напруженість відносин між компаніями вже не та, але, як говорить один зі співробітників “Адідас” – “Тепер ми розмовляємо один з одним, але ви ніколи не побачите мене в їхньому взутті “.

Розставшись із братом, Аді став одноособовим хазяїном власної компанії. Тепер йому не треба було ні з ким радитися. Скориставшись цією “уседозволеністю”, він уже через рік “злегка” порушив договір із братом – не використовувати символіку “Фабрики Дасслерів”. Аді взяв дві смуги з емблеми Dassler, прималював до них третю і запатентував те, що вийшло як символ “Адідас”.

Щоб не дозволити братові обійти його, Аді береться за свою улюблену справу – винахідництво. У 1949 році він створює перші бутси зі знімними гумовими шипами. У 1950-м – футбольні бутси, пристосовані для гри у футбол у несприятливих погодних умовах: на снігу і на мерзлій землі. Заодно він згадує всі старі зв’язки з національними олімпійськими комітетами. На Олімпіаді в Хельсінкі в 1952 році більшість спортсменів узуваються вже не в Dassler, а в Adіdas.
Під час тієї ж Олімпіади Аді приходить у голову думка пропонувати спортсменам інші товари під маркою Adіdas. Першою пробою диверсифікації стало виробництво спортивних сумок, яке було розпочато через кілька місяців. І хоча кросівки залишаються основним виробництвом, Аді підшукує собі партнера, що візьме на себе виробництво одягу. Випадково на якійсь вечірці Аді познайомився з хазяїном текстильної фабрики Віллі Зельтенрайхом. Випивши разом, Аді замовив йому тисячу спортивних костюмів із трьома смужками уздовж рукавів. Товар пішов добре, а партнери так сподобалися один одному, що незабаром Зельтенрайх став шити тільки для “Адідас”.

Рік від року взуття від Аді Дасслера ставало усе більш складним технічно і технологічно. Деякі конкуренти почали навіть робити упор у своїй рекламі на простоту своїх моделей і на те, що їхнє взуття перевірене часом. Але в 1952 році на Олімпійських іграх у Хельсінкі, Еміль Затопек у спортивному взутті Adіdas завойовує протягом тижня три золоті медалі. Він перемагає в дистанціях 5000 метрів, 10000 метрів і в марафоні. Досягнення, не перевершене донині . Дружина Затопека тим часом перемагає в змаганні з метання списа. А в 1954 році інноваційне взуття Adіdas виявляється поза конкуренцією на Чемпіонаті Світу з футболу – взута в Adіdas збірна Німеччині вперше стала чемпіоном світу з футболу. Нація була в захваті – німці вперше з Другої світової сталі переможцями. Аді особисто був присутній на вирішальних матчах у Берні. Під його керівництвом перед кожною грою бутси футболістів пристосовували до ґрунту і погодних умов за допомогою нової технології зйомних шипів. Ця перемога наштовхнула Аді на думку розміщувати рекламу прямо на стадіонах. У 1956 році він підписує угоду з МОК про рекламу “Адідас” на Олімпійських Іграх у Мельбурні. Тоді ж “Адідас” починає міжнародну експансію й у виробництві – Аді підписує першу ліцензійну угоду з норвезькою фабрикою в Гьорвіку, незабаром Adіdas починають робити і у Франції. Настає “золоте століття” Adіdas – на Олімпіаді в Римі 1960 року більшість легкоатлетів роблять ставку на спортивне взуття Аdіdas. Вільма Рудольф завойовує три золотих медалі в спринті, незважаючи на перенесений у дитинстві поліомієліт, приблизно те ж саме відбувається і через чотири роки в Токіо, а в 1968 році в Мехіко спортсмени екіпіровані “Адідас” завойовують 37 золотих, 35 срібних і 35 бронзових медалей. У 1972-ому “Адідас” стає титульним спонсором Олімпійських Ігор у Мюнхені, а збірна ФРН стає Чемпіоном Європи з футболу. Ще через два роки німецькі футболісти другий раз стають чемпіонами світу – і знову в “Адідас”.

У 1975 році Аді Дасслер стає почесним членом “Американської асоціації спортивних товарів” – першим серед не американців.

У 1976 році глава Adіdas дивився по телевізору змагання з бігу на 400 метрів на Олімпійських іграх у Монреалі. Раптом його увагу залучила невелика неточність у рухах кубинського бігуна Альберто Хуанторени. Під час бігу він ледь помітно підгинав стопу в напрямку її зовнішнього краю. Біг спортсмен у спеціально розроблених до цієї Олімпіади кросівках Adіdas “Спайкс” з регульованими знімними шипами. Дасслер негайно подзвонив своєму помічникові, зайнятому на Олімпіаді, і наказав перевірити взуття спортсмена. Виявилося, що кубинець зі своєї ініціативи замінив шипи на більш довгі. Крім 76-річного Адольфа Дасслера, що сидів перед екраном телевізора за тисячі кілометрів від Монреаля, ніхто цього не помітив. Положення шипів відразу виправили, а Хуанторена завоював золото у фіналі змагань з бігу на 400 і 800 метрів. Усього ж на цих Іграх спортсмени, екіпіровані “Адидас”, виграли 75 золотих, 86 срібних і 88 бронзових медалей. Рекорд не побитий досі.

У 1978 році Адольф Дасслер вмирає і керівництво компанією переходить до його вдови – Катарини. Вона цілком успішно справляється з цією ношею аж до власної смерті в 1984 році. Потрібно сказати, що вона взагалі була неабиякою жінкою, ще в період становлення компанії, поки чоловік творив і розбирався в загальних концепціях виробництва, вона виконувала по суті всю адміністративну роботу. Після неї компанія дістається Хорсту Дасслеру – сину Аді та Катарини. Він налагодив міцні стосунки з Міжнародним Олімпійським Комітетом і Міжнародною федерацією футболу і спробував зробити перші реформи на підприємстві. Однак рання смерть 51-літнього Хорста внесла свої виправлення в справу. Сестри намагалися керувати підприємством, але швидко зрозуміли, що не мають відповідного розмаху і компетенції, тому в 1989 році вони продали 80 % своїх акцій усього за 440 мільйонів німецьких марок французькому підприємцю Бернарду Тапі, тодішньому власникові французького футбольного клубу “Олімпік-Марсель”. І продали, мабуть, вчасно.

“Раптово Аdіdas зостарився завчасно. Його стали сприймати як щось нудне, утилітарне, учорашнє, що надягає тато, коли в неділю вранці миє машину перед під’їздом”, – пише Томас Гед, автор книги 4D Brandіng. До 1990-х років положення “Adіdas” стає просто катастрофічним: збитки досягли цифри $100 млн. У спину дихали агресивні конкуренти: американський Nіke і британський Reebok. Вони були молодшими, креативнішими, цікавішими. Але головне – мінявся світ, а разом з ним і ринок. Однак сама марка фірми являла собою цікавий потенціал для людей, які знають, що бренди можна реанімувати, а така спадщина, як у Adіdas, на дорозі не валяється. З 1993 року нова команда фахівців стала писати нову історію Adіdas.

Перше, що зробив новий менеджмент, переманив з Nіke та Reebok велику кількість менеджерів і дизайнерів. По-друге, поступово вивів виробництво за межі Німеччини – тепер фірма, як і її основні конкуренти, випускає взуття на підприємствах в Індонезії, Китаї, Таїланді: економія на дешевій робочій силі з країн третього світу знову зробила продукцію конкурентноспроможною на світовому ринку. Ціла армія “адідасовських” фахівців вирішила атакувати не тільки професійний спортивний ринок, але і масовий ринок, причетний до світу справжнього спорту. У Adіdas відмовилися від роботи з роздрібними мережами і почали формувати мережу фірмових магазинів, щоб уникнути масового виробництва і затоварення ринків своєї продукції. Результати зусиль над створенням інноваційних продуктів і мережі фірмових магазинів стали позначатися вже в 1996 році, коли Adіdas як колись виступив генеральним спонсором Олімпійських ігор – це стимулювало небувалий зріст продажів: + 50 % у рік. Зріст продовжується і дотепер, але головне – вдалося затвердитися на американському ринку, де Adіdas “відкусив” частку в 12 % ринку спортивного одягу і 10 % ринку спортивного взуття. Щоб знайти своїх споживачів, менеджери Adіdas приділили пильну увагу новим видам спорту, наприклад, привезли в Європу стрітбол, активно стали працювати з новими молодіжними віяннями і плинами, завдяки чому удалося завоювати симпатії американської і європейської hіp-hop і реп-культури.

Сьогодні Адідас представлений на ринку найрізноманітнішим асортиментом товарів, починаючи з баскетбольних кросівок і футбольних бутс і закінчуючи спортивним одягом і взуттям для туризму. А в 1997 році “Адідас” купив французьку фірму “Саломон”, провідного виробника товарів для зимового спорту, і тепер концерн називається “Акціонерне товариство “Адидас-Саломон”. Цей крок дозволив фірмі стати другим за розміром світовим виробником спортивних товарів після “Найк”. От так з кінця минулого століття, концерни-велетні і борють зі змінним успіхом за свого покупця.

Adіdas нерозривно пов’язаний з такими легендарними іменами (крім вже згадуваних), як Муххамед Алі і Джо Фрезер, Штеффі Граф і Стефан Едберг, Боб Бімон і Гунде Сван, Лев Яшин і Валерій Борзов, Мішель Платіні і Ейсебіо, нарешті Зенедін Зідан і Девід Бекхем.

Отже, у Adіdas – Salomon AG безпосередньо працює близько 14 000 співробітників. Продажі компанії складають 6 267 млрд. євро, прибуток – 260 млн. євро. Концерн поєднує такі торговельні марки, як Adіdas, Salomon, Mavіc, Bonfіre, Arc’Teryx, Taylor Made і Maxflі. Штаб-квартира дотепер знаходиться на батьківщині Аді Дасслера, у баварському містечку Герцогенаурах. Американська штаб-квартира знаходиться в Портленді (штат Орегон).
Загалом, “Адідас” у порядку, правда – це вже зовсім інший Adidas.

Інформація взята з інтернет ресурсу  ostriv.in.ua

Залишити відповідь