На острове Борнео обнаружены самые маленькие в мире лягушки

На острове Борнео ученые обнаружили самых маленьких в мире лягушек, размер их тела сравним с размером горошины.

На острове Борнео обнаружены самые маленькие в мире лягушки

Лягушки обитают в национально парке острова Борнео, обнаружить крошечных животных удалось лишь благодаря тому, что они очень громко квакают.

Как сообщает источник, размер тела самцов этих животных колеблется от 10,6 до 12,8 миллиметра, самки примерно вдвое больше.Лягушки Microhyla nepenthicola обитают в кувшинообразных листьях хищных растений Nepenthes ampullaria. Такие листья служат ловушкой для насекомых, которых привлекает выделяемый в полость кувшина сироп. Попавшие внутрь кувшина жертвы не могут выбраться наружу, так как застревают в вязкой жидкости. N. ampullaria переваривает их тела, усваивая содержащиеся в них питательные вещества. Лягушки питаются останками насекомых их ловушек и там же выращивают свое потомство.Напомним, ранее сообщалось, что сотрудникам Королевских ботанических садов Великобритании удалось спасти от вымирания самую маленькую кувшинку в мире. Последние экземпляры кувшинки в дикой природе погибли два года назад.

Источник lenta.ru

Мікеланджело під час створення “Страшного суду” надихали геї

Мікеланджело під час створення "Страшного суду" надихали геї

Єлена Лаццаріні, дослідник з Університету Пізи заявила в своїй новій книзі, що художник Мікеланджело Буонарроті створив відому фреску “Страшний суд” під враженням від гомосексуальних сцен, що відбувалися в лазнях того часу, пише газета The Daily Telegraph.У своїй книзі “Нагота, мистецтво і пристойність: естетичні зміни в мистецтві XVI століття” дослідник стверджує, що Мікеланджело почерпнув велику частину своїх знань про чоловічу анатомію зі своїх частих візитів в гей-борделі і турецькі лазні, які розташовувалися в далеких закутках Риму. Крім того, Лаццаріні зазначає, що в гомосексуальній орієнтації великого художника упевнені багато істориків.Фреска “Страшний суд”, яку Мікеланджело малював з 1537 по 1541 роки, покриває стіни вівтаря Сикстинської капели у Ватикані. Зображення демонструє друге пришестя Христа і Апокаліпсис, під час яких людські душі відправляються в пекло або в рай.Фреска рясніє сценами, в яких чоловічі фігури сплітаються в обіймах і цілуються. Лаццаріні вважає, що це “безперечно, говорить про їхню гомосексуальну природу”. Мистецтвознавець також пише, що “напружені м’язи чоловіків”, котрі промальовані на фресці, і “анатомічні гримаси болю на їхніх обличчях” узяті з реального життя під час відвідин Буонарроті лазень, в яких були всі умови як для водних процедур, так і для сексуальних контактів.Коли фреска була написана, такий явний опис Мікеланджело голих чоловічих тіл викликало обурення католицької церкви, і художника звинуватили в непристойності і непотребстві. Бьяджо да Чезена, папський церемоніймейстер того часу, заявив, що фреска більше підходить для “громадської лазні й таверні”, ніж до місця поклоніння. Після смерті Буонарроті, художнику Даніеле де Вольтерра (Daniele da Volterra) було доручено закрасити геніталії зображених на фресці людей, за що він отримав прізвисько “штанописець”.

Джерело lenta.ru

В Перу найдены останки гигантского пингвина

Группа американских палеонтологов обнаружила в национальном перуанском заповеднике Паракас останки крупного пингвина.

В Перу найдены останки гигантского пингвина

По подсчетам ученых пингвин жил 36 миллионов лет назад, в в эоценовую эпоху палеогенового периода. Птица получила латинское название Inkayacu paracasensis и прозвище Педро – в честь персонажа колумбийского телесериала.В ходе анализа останков птицы ученые установили, что у пингвина был длинный прямой клюв, коричневое и серое оперение. Окрас ископаемой птицы был определен по микроскопическим структурам меланосомам в останках перьев и чешуи.Как полагают исследователи, рост птицы составлял полтора метра, а вес почти вдвое больше, чем самые тяжелые из известных императорских пингвинов.”До находки этого ископаемого мы не имели сведений о перьях, расцветке и форме крыльев-плавников древних пингвинов, – сказала руководитель группы палеонтологов университета Техаса Джулия Кларк. – Теперь мы знаем, что эта птица мало изменилось за миллионы лет за исключением изменения окраски с красновато-коричневой на черно-белую”.Пингвин был прекрасным пловцом, благодаря превращению крыльев в плавники. Пингвин владел способностью, так называемого, аква-полета, в среде, которая в 800 раз более плотная и в 70 раз более вязкая, чем воздух. “Чем тяжелее пингвин, тем глубже он ныряет, – продолжает Джулия Кларк. – Так что древний вид был способен погружаться очень глубоко”.Ученые также добавляют, что данное открытие позволяет еще раз убедиться в том,  насколько богатой была фауна эоценовой эпохи в низменных районах нынешнего Перу.Напомним, ранее палеонтологи обнаружили останки птиц с самым большим размахом крыльев известным на сегодняшний день.

Источник ВВС

Ученые установили, что зрение рыб похоже на зрение человека

Группа израильских ученых пришла к выводу, что зрение рыбы отличается от зрения млекопитающих, однако схоже со зрением человека.

Ученые установили, что зрение рыб похоже на зрение человека

Исследование проводилось с целью выяснить, способны ли рыбы различать предметы. А именно способность определять в наборе предметов продолговатые объекты. Например, к подобного рода задачам относится обнаружение горизонтального отрезка на множестве вертикальных.Эксперимент проводился на питающейся насекомыми рыбке Toxotes jaculatrix. Она известна необычным способом охоты: находясь под водой, рыбка  выстреливает в низколетящих жертв струеей воды (дальность стрельбы может достигать одного метра).В рамках исследования в качестве мишени для рыб выступал движущийся горизонтально брусок. Как оказалось, точность попадания в случае, когда фоном для бруска выступали ориентированные перпендикулярно ему полосы, была на 40 % выше, чем в случае, когда полосы располагались параллельно бруску.По словам ученых, ранее подобные способности обнаруживались только у приматов и человека. По мнению авторов работы, их открытие означает, что способность различать ориентацию предметов появилась у живых существ на раннем этапе эволюционного развития.Напомним, ранее ученые установили, что акулы, тунцы и другие морские хищники во время охоты, если пищи вокруг недостаточно, перемещаются по законам так называемого полета Леви – особого типа случайного движения.

Источник lenta.ru

В Юте обнаружили останки 15-рогого динозавра

В американском штате Юта палеонтологи обнаружили останки двух динозавров, тело одного из них укрыто 15 рогами, а другой имел голову более двух метров.

В Юте обнаружили останки 15-рогого динозавра

Одного из найденных динозавров ученые назвали Kosmoceratops richardsoni. Kosmos на латыни означает богато изукрашенный, а ceratops – рогатое лицо. Обнаруженный учеными ящер имел 15 рогов по всему телу – один рог располагался на носу, еще по одному – над каждым глазом и в верхней части щек. Оставшиеся десять рогов размещались на воротнике на голове динозавра. Ученые полагают, что динозавр использовал рога для привлечения самок и боев с самцами своего вида.Второй динозавр  получил имя Utahceratops gettyi. Этот динозавр обладал огромной головой, длина которой составляла около 2,3 метра, при том что общая длина тела ящера находилась в пределах от 6 до 7 метров. Ящер весил от трех до четырех тысяч килограммов.По данным ученых, оба ящера могли обитать на планете в период от 60 до 85 миллионов лет назад. Эти динозавры принадлежат к группе цератопсид, к которой также относятся трицератопсы. Эти ящеры передвигались на четырех конечностях и были травоядными.Напомним, ранее в Центральной части Испании недалеко от Мадрида палеонтологи обнаружили останки необычного хищного динозавра, имевшего костистое образование в нижней части спины, напоминающее горб, и, вероятно, обладавшего перьями уже 125 миллионов лет назад.

Источник lenta.ru

В Египте обнаружили древнюю стену, защищавшую Сфинкса от стихии

Во время раскопок на плато Гиза в Каире египетские археологи обнаружили часть древней стены, построенной фараоном Тутмосом IV, защищавшей знаменитого Сфинкса от дождей, ветров и песка.

В Египте обнаружили древнюю стену, защищавшую Сфинкса от стихии

По словам главы высшего совета по делам древностей Египта Захи Хаваса, в ходе раскопок была найдена многометровая кирпичная кладка. Стена из глинобитного кирпича состояла из двух частей. Первая – 75 сантиметров в высоту и длиной в 86 метром – простиралась с севера на юг вдоль восточной стороны храма фараона Хефрена. Вторая часть стены – 90 сантиметров в высоту и длиной 46 метров – проходила с востока на запад по периметру храма. Части сооружения сходились в одной точке в юго-восточном углу.По мнению ученых, эта стена является лишь частью более крупного сооружения, обнаруженного к северу от Сфинкса и предназначавшегося для защиты памятника от песчаных бурь.По легенде, однажды Тутмосу IV, который впоследствии стал фараоном XVIII династии и правил в период с 1397 по 1388 годы. до н. э., после охоты в долине, примыкающей к пирамидам, приснился сон. В нем Сфинкс попросил Тутмоса IV защитить его от песчаных бурь, пообещав за это сделать фараоном. Будущий фараон выполнил просьбу, очистил Сфинкса от песка и построил защитную стену.Напомним, в начале мая египетские археологи на севере Египта обнаружили гранитную статую фараона из царской династии Птолемеев и вход в древнеегипетский храм бога Осириса.

Источник Вести ру

В Канаде нашли древнейшую породу

Ученые обнаружили на острове Баффинова Земля породу, которая, вероятно, сохранилась неизменной со времен формирования нашей планеты из протопланетного диска.

В Канаде нашли древнейшую породу | Наука и Технологии | СЕГОДНЯ

 Специалисты изучали фрагменты скал, которые с высокой вероятностью могли произойти из самых первых твердых пород, образовавшихся на планете.Ученые проанализировали соотношения в скалах нескольких изотопов – элементов с одинаковым атомным номером, но разным количеством нейтронов в ядре. Соотношение тех или иных изотопов может изменяться со временем, поэтому этот параметр часто используется для оценки возраста образцов.Авторы новой работы проанализировали соотношение изотопов неодима и свинца и пришли к выводу, что установленные пропорции этих изотопов могут встречаться только в породе возрастом около 4,5 миллиарда лет.В предыдущих работах было показано, что в скалах с Баффиновой Земли также наблюдается «древнее» соотношение изотопов гелия-4 и гелия-3. Последний не может образовываться на Земле в ходе естественных процессов, поэтому наблюдаемое соотношение, которое заметно отличается от «обычного», указывает, что исследуемая порода сохранилась с момента образования Земли.Вероятность сохранения столь древней породы очень невелика, так как в геологической истории Земли много раз происходили извержения, в ходе которых более древние пласты выбрасывались на поверхность и «перемешивались» с более молодыми.Ученые полагают, что «первозданная» порода долгое время оставалась интактной и попала на поверхность в результате мощных тектонических процессов около 62 миллионов лет назад. Тогда происходило расхождение Северной Америки, Гренландии и Европы, в результате чего сформировалась северная часть Атлантического океана.Авторы исследования отмечают, что приведенные ими факты не являются окончательными доказательствами того, что найденная на Баффиновой Земле порода является древнейшей на планете. Однако они также подчеркивают, что одинаковая оценка, полученная с использованием нескольких методик изотопной датировки, сама по себе является косвенным подтверждением достоверности результатов.Недавно другой коллектив ученых сообщил об обнаружении самого древнего из известных образцов земной коры. Исследователи определили, что возраст породы в регионе Пилбара в Западной Австралии составляет 4,3 миллиарда лет.

Источник lenta.ru

Астрономы обнаружили планету, потенциально пригодную для жизни

Американские астрономы обнаружили за пределами нашей Солнечной системы на расстоянии 20 световых лет от Земли планету, потенциально пригодную для жизни.

Астрономы обнаружили планету, потенциально пригодную для жизни

Ученые пришли к данному выводу на основании 11 лет наблюдений за созвездием Весов с помощью оптического телескопа Кек-1, который расположен в штате Гавайи и считается крупнейшим на Земле инструментом данного типа. По их мнению, на поверхности планеты может находиться вода, а сила гравитации указывает на наличие атмосферы.”Если эти заключения соответствуют действительности, то речь идет о планете с самыми оптимальными для жизни условиями среди всех до сих пор открытых небесных тел”, – заявили  авторы открытия из Калифорнийского университета в городе Санта-Круз и Института Карнеги в Вашингтоне.Новому небесному телу присвоено название 581g. Оно в три-четыре раза тяжелее нашей планеты, вращается вокруг звезды красный карлик Глиз 581, период обращения составляет около 37 земных суток.По словам ученых, оценочная масса позволяет предполагать, что поверхность 581g покрыта скалами и камнями, а сила притяжения достаточно велика для существования атмосферы. Однако, исследователи отмечают, что планета не обязательно пригодна для обитания человека.”Наши изыскания веско свидетельствуют в пользу существования планеты, потенциально пригодной для жизни. Мы открыли ее очень быстро, при этом ее окружение указывает на то, что такие небесные тела могут встречаться часто”, – отметил профессор астрономии и астрофизики Стивен Вогт из Калифорнийского университета.Исследователи открыли две новые планеты, включая 581g, вращающиеся вокруг Глиз 581. Их общее число таким образом возросло до шести. По крайней мере на двух из них, исключая 581g, существуют предпосылки для существования жизни в той или иной форме.Напомним, ранее уже было предсказано подобное открытие. В начале текущего года профессор университета Женевы Мишель Майор заявил, что первую планету за пределами Солнечной системы, похожую на нашу Землю по массе и составу, астрономы обнаружат еще до конца 2010 года.

Источник КорреспонденТ

Некорисні гребені допомагали динозаврам приманювати самок

Учені дійшли висновку, що гребені не допомагали деяким видам динозаврів переміщатися в просторі або регулювати температуру тіла, а функціонували як прикраса.

Некорисні гребені допомагали динозаврам приманювати самок

Серед дослідників тривалий час була поширена думка, що гребені збільшували площу тіла і були у сухопутних динозаврів для терморегуляції, а літаючим ящерам допомагали управляти польотом.Проте як з’ясувала міжнародна група дослідників, всі ці громіздкі атрибути були необхідні ящеру виключно для приманювання самок.Як об’єкт своїх досліджень вчені вибрали птерозавра.Вони дійшли  висновку, що гребінь цього літаючого динозавра був занадто великим щодо  тіла, щоб бути терморегулятором або контролювати політ.Вчені також проаналізували будову предків динозаврів, діметродона і едафозавра, які несли на спині гігантські гребені, що нагадують вітрила.Застосувавши відомі співвідношення між розміром тіла і швидкістю обміну речовин у живих організмів, вчені зробили висновок, що нарости були занадто великими, щоб відігравати роль у теплообміні.”За останні 300 млн років змінилося багато чого, але не закони фізики,- пояснює один з авторів дослідження, доктор Стюарт Хамфріз з університету Гуля. – Тому ми з легкістю застосовували ці закони, щоб зрозуміти еволюцію всіх цих гребенів і парусів”.На думку колеги Хамфріза, доктора Джозефа Томпкінса з університету Південної Австралії, гігантський “парус” діметродона функціонував виключно для приманювання самок.”Птерозаври докладали навіть більше зусиль для приманювання особин протилежної статі, ніж сучасні павичі, які зі своїм оперенням вважаються найяскравішим прикладом статевого відбору, – додає співавтор дослідження, доктор Дейв Мартілл з університету Портсмута.”Але павичі щороку оновлюють своє розкішне оперення, – додає доктор Мартілл, – а птерозаври несли свій хрест, так би мовити, все життя”.”Судячи з усього, самці-динозаври билися один з одним, визначаючи перевагу за допомогою гребенів, як це роблять сучасні рогаті тварини, – вважає доктор Томпкінс. – Не виключено також, що самки вибирали партнерів за розміром їх гребенів”.Зазначимо, нещодавно вчені виявили на Борнео слимаків, які використовують для приманювання самок дротики, змащені гормональною речовиною.

Джерело ВВС

Історія святої плащаниці

imagephp.jpgПлащаниця (саван) — вражаюче свідоцтво правди, свідоцтво надлюдської любові, якщо обман — плід надлюдського генія.Винятковість та неповторність ідентичного образу, відображеного на савані, роблять його найпотаємнішим предметом. Виникає враження, що ми перебуваємо на порозі таємниці, яка не є такою для віруючих людей, але для вчених та істориків — стає предметом обговорень та дискусій. Предметом торжества свідомості над розумом.Зображення на плащаниці – це німий образ, і при цьому змушує про себе говорити. Так турбує своєю присутністю, що ті далекі події двох-тисячолітньої давнини знову стають актуальними, живими. Це відчутний предмет протесту, протистояння. Він притягає маси віруючих, що роздумують про муки і воскресіння. Примушує їх  хвилюватися з приводу відсутності речових доказів у вірі. Водночас турбує і тривожить атеїстів. Разом з тим факт, що мова йде про конкретний предмет, який містить в собі зашифроване послання мудрим світу цього, приваблює істориків, вчених і філософів.Це зображення (портрет), — нікого не залишає байдужим. Воно захоплююче і водночас вражаюче, викликає здивування, примушує роздумувати і намагатися знайти відповіді на одне й те ж запитання.Віруючі у своїх пошуках повністю вільні і спокійні, — тоді як невіруюча людина може опинитися у важкій ситуації, коли після науково-історичних досліджень повинна погодитися і зрозуміти, бачить або тримає у руках справжній саван, у який був загорнутий Христос.Необхідно пам’ятати, що прийняття чи неприйняття тези про історичну достовірність савана (плащаниці) пропорційне знанням з цієї проблеми. Перша реакція освіченої, але не володіючої достатньою мірою науково-історичними даними людини — це скептичне ставлення до даної проблеми. Згодом, коли переборене первинне неприйняття тези, з’являється сумнів, невпевненість, потім можливість визнання і, як наслідок, враження, захоплення. Такий шлях пройшла велика кількість дослідників та істориків, які під масою перевірених, неспростовних доказів схиляли свої уми, а потім і коліна — у молитві.Пройти цей шлях, освітлений документальними фактами, пропонується й читачеві цієї роботи. Кардинал Сальдаріні пише: «Як би не виник саван, необхідно, щоб цей унікальний предмет науково-історичних обгрунтувань, вражаючий і хвилюючий уми в теперішній момент більш, ніж будь-коли раніше, був остаточно досліджений в дусі свободи і без предвзятості. А в тих, хто дивиться на саван, читаючи Євангеліє, обов’язково виникне враження, що він дарує художній опис Євангельської оповіді. Цей опис ставить перед нами багато питань і хвилює, тому заслуговує трактування його як Божого дару для Церкви. Таємниця виникнення плащаниці і надалі вимагає смирення та пошуків, як духовних, так і науково-історичних, і детального вивчення.Плащаниця ставить ряд дуже важливих запитань, передусім у зв’язку з невиясненістю появи зображення. Однак невідворотним та необхідним є пошук в історії свідоцтв, зауважень, попередніх описів цього виняткового полотна.          У перші століття Церкви поховальне простирадло Христа, найімовірніше, було сховане як безцінна пам’ятка Страстей Христових, оскільки боялися, що хто-небудь може знищити це незвичайне унікальне полотно: юдеї вважали нечистим все, що мало контакт з тілом померлого, а не юдеї сприймали смерть на хресті як щось ганебне, принизливе.Зацікавлення долею поховального полотна Господа розквітло букетом легенд і розповідей, хоча християни перших століть уникали і намагалися не зображати розіп’ятого Христа.Євангеліє про плащаницю нам говорить так: “Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосиф, який знав Ісуса. Він, прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса. Тоді Пилат звелів віддати тіло. І, взявши тіло, Йосиф обгорнув чистою плащаницею і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі, і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов.” (Мф. 27, 57-60). Також й апокрифічні документи розповідають про поховальні полотна Ісуса. Св. Єронім приводить один з фрагментів Давньоєврейського Євангелія (II ст.), і ці цитати, мабуть, є найстарішою згадкою про плащаницю не в Біблії: «Господь, коли вручив саван слузі священнослужителя, показався Якову». Інші повідомляють таке: «Як віддав плащаницю Симонові Петру…» і це пояснення знаходило підтвердження у словах Павла: «І що явився  Кифі, потім одинадцятьом,  потім з’явився  більш як п’ятистам браттям одночасно,  більшість яких живуть і донині, а деякі й померли; потім явився Якову, також усім апостолам.» (1 Кор.15, 5-7). Велич діянь Спасителя (II століття) говорить, що сам Господь, з’являючись Йосифові з Аримафеї, показує йому саван і хустину. Тексти Церкви у Єгипті (III—V століття) розповідають, що тіло померлого було загорнуте в саван, при цьому використовувались різноманітні пахощі. Все це зробили Йосиф з Аримафеї і Никодим, здійснюючи поховання тіла Господа, як це видно на плащаниці.

Реконструювати історію плащаниці за фрагментарними згадками дуже важко, але саме ці історичні дані показують, що проблема поховального полотна Ісуса з відбитим на ньому тілі не середньовічного походження, вона існувала з І століття і не могла виникнути на порожньому місці.За деякими припущеннями, після того, як учні Христа знайшли плащаницю пасхального ранку 33 року порожньою у гробі, вони її забрали і заховали. Такими місцями могли бути кімната, у якій Христос з’являвся до своїх учнів, чи у домі Марії, матері Івана, що був прозваний Марком. За єврейським звичаєм І століття, полотно, що огортало мертве тіло, вважалось нечистим і не могло бути виставленим для загального показу. Чи через те, що християни переслідувались у Римській імперії ще 300 років.У 42 році переслідування християн Агриппою посилилось, тому плащаниця, можливо, була перенесена у район Мертвого моря, де переховувалась у печері, єсеями, які активно готували повстання проти римлян, і християни про нього мусили знати. Як нейтральна сторона, християни почали шукати порятунку. Як повідомляє Євсевій у своїй церковній історії, перед повстанням у 66 році християни знайшли притулок у Пеллі (Десятиграддя), взявши з собою “священні речі”, між якими могла бути і плащаниця. Про цих втікачів у подальшому мало відомо, оскільки вони жили в ізоляції від ранньої церкви. Якщо плащаниця була взята з Єрусалиму саме цією групою християн, то відсутність інформації про реліквію в ранні віки стає зрозумілою. Св. Юстин Мученик, що писав свої твори в середині ІІ століття, зазначав, що до християн, які ще дотримувались практики ортодоксального юдаїзму, часто відносились з великою підозрою. На жаль, це тільки припущення, які на разі не доказові.Серед інших факторів, що могли відіграти роль у ранній історії плащаниці і відсутності документальних даних, є: 1) слабка видимість зображення на полотні; 2) складання чи скручування полотна так, що тільки частина зображення була видима; 3) складна історія полотна, у якій були часи забуття і віднайдення реліквії. Через зміни ставлення до християн – від сприяння їм до переслідувань – реліквії перебували в різноманітних місцях: у храмах, житлах, катакомбах. Часто про них забували і вони знову ставали відомими у часи будівництва чи війн. Пограбування Едесси (Урфа, Туречина) у ХІІ столітті турками, для прикладу, спричинилось до відкриття “багатьох скарбів, що були сховані у тайниках, фундаментах, на горищах, які були створені у найдавніші часи предками і старійшинам і про які громадяни не знали нічого”, тобто, практично забули. У 70 році у Лівані та Сирії згадуються місця, де було зображення Ісуса, закатованого євреями; йдеться і про кров, що стікала з ран на руках, з боку і з ран, які залишила корона з тернового вінка.Три перші століття, спільноти християн ревно оберігали і хоронили реліквії мучеників за віру Христову. Виходячи з цього, можна розмірковувати, з якою ще більшою шаною та поклонінням віддавали хвалу та поважали поховальне полотно Христа. Св. Бриліон, єпископ Сарагоський (середина VII ст.) вважав, що поховальне полотно Христа зберігалося апостолами для майбутніх століть та поколінь людей.Святе Письмо не дає нам жодного опису зовнішнього вигляду Спасителя, тільки легенди вказують й приписують авторство зображень Ісуса св. ап. Луці або Никодимові.У перші століття в основному користувалися тільки символами, а саме: ягня (баранчик), хліб і передусім риба, назва якої грецькою мовою містить ініціали слів “Ісус Христос”, “Син Божий”, “Спаситель”. Зображення “євхаристичної риби” можна побачити у Римі, в катакомбах св. Катерини (кінець II ст.).На перших зображеннях, найдавніших мозаїках та у різьбі постать Христа передається через образи божеств нехристиянських релігій. Таке явище було результатом всезростаючого переходу язичників у християнство. Серед найдавніших описів Христа — Елія з могильної плити Юліанів у Ватикані (початок III ст.). Ісус тут постає перед нами як  Бог Сонця, що піднімається до зеніту на колісниці, запряженій двома рисаками.У пізніші часи перед нами з’являється постать юнака, “турботливого пастиря”, “цілителя, оздоровителя”, “вчителя та судді”, як правило, сформована на класичному образі нехристиянського Аполлона. Таким постає перед нами Христос з катакомб св. Петра і Марцеліна в Римі (кінець III ст.), який зцілює жінку від кровотечі. Представлення Христа в образі юнака, без бороди та вусів, ставить за мету підкреслити Божественну природу Христа, Сина Вічного Бога, що й підтверджує Нікейський Собор (325 рік). З припиненням переслідувань християн Папа Римський Сильвестр І наказав здійснювати літургію на білій скатертині в пам’ять про те, що Тіло Христа було загорнено в білу лляну полотнину.Після перемоги християнства, підтвердженої в 313 році Міланським едиктом, і до Феодора (395 рік) шанування Христа поступово і неухильно витісняло культ і вихваляння цезаря, шанованого через зображення всемогутнього владики. Коли Христос почав мати зверхність над цезарем, його образ почав здобувати на іконах і в живописі риси земного владики.Німецький єзуїт Вернер Бульст, філософ, теолог, археолог і історик, запропонував гіпотезу, що саван деякий час знаходився у володінні Риму, а імператор Костянтин Великий помістив його в сховище імператорських хоругв.На деяких саркофагах феодосіанської епохи (приблизно 370 — 410 pp.) Христос представлявся з досить короткою бородою, вусами, вузьким і величним ликом, довгим спадаючим волоссям, іноді розділеним на обидва боки. Такий вигляд Христа відрізняється від вигляду Христа-юнака, без бороди, вусів, що відповідає зображенням попередніх епох і більшості зображень епохи катакомб — до IV ст.Приклади саркофагів із зображенням Христа-Владики з бородою знаходяться поміж іншими в латеранському музеї в Римі, в базиліці Св. Амвросія  Медіоланського (380 — 390 pp.). На дерев’яних дверях костьолу св. Сабіни в Римі які датуються одним століттям пізніше в ми бачимо що, замучений Христос представлений з бородою, вусами, хоча в більш ранніх сценах зображувався як юнак, без вусів і бороди. Це розходження характерне для мозаїк костьолу Sant’Apollinare Nuovo у Равені.Відповідно до найдавнішої традиції, свята Нінона (Ніна), що проголошувала Євангеліє в Грузії в часи правління імператора Костянтина Великого (306 — 337 pp.), одержала відомості про плащаницю від свого друга і соратника Няфора і від багатьох учених християн з Єрусалима. Вона довідалася від них, що похоронні полотна один час знаходилися у володінні дружини Пилата, а потім перейшли в руки євангеліста Луки, що зберігав їх у місцях, йому одному відомих. Були зведення про те, що саван зберігався у св. апостола Петра.Деякі історики підкреслюють, що в одному з фрагментів у Псевдо – Кипріана (III —IV століття) наводиться лист або Акти св. Іванна, у яких Ісус говорить такі слова: “Ви Мене побачите так, як можна побачити кого-небудь у воді чи в дзеркалі”. От так ми і бачимо Його в даний час на плащаниці.У IV столітті деякі святі, як наприклад Св. Амвросій Медіоланський,  вважав, що саван — це зображення полотнини, баченої Петром (Дії… 10, 11: “і бачить розкрите небо і якийсь сосуд, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, що спускається на землю і сходить до нього.”).Св. Єроним (V століття) пише, що “вкриває Ісуса чистим саваном той, хто приймає його чистою совістю і чистим розумом”. Відомості також знаходимо у творах Св. Максима єпископа Туринського, де ми читаємо: “Насамперед, ця похоронна полотнина переконала Петра у Воскресінні Господа”. Похоронне полотно Христа є очевидним доказом Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, такої ж думки дотримується Севера єпископ Антиохійський (VI століття).Щодо історичності існує багато Легенд і переказів. У першому тисячолітті завзято ведуться розмови про ікону з Едесси, яку цілком можна пов’язати із саваном. У даному випадку історія переплітається з легендою, і ми можемо довільно прийняти II століття за той час, у якому перенесене таємниче зображення з Єрусалима в Едессу.Передання повідомляє, що Абгар Великий (Чорний), король Едесси в часи Христа, занедужав. Отримавши відомості про існування Ісуса з Назарета, що робить чудеса, вислав до Нього свого посланника з проханням, щоб Він прибув у палац у Едессі. Ісус не пішов до нього, але відправив йому лист.Подібне повідомлення знаходимо й у Доктрині Аддая (можливо, тут мова йде про перефразоване і перекручене ім’я апостола Іуди Тадеуша), датованої кінцем IV століття чи ж, на думку багатьох авторів, часами облоги Едесси в 544 р. Цей сірійський твір включає безліч легенд. Згідно з цією версією, Абгар вислав свого архіваріуса і художника Ханнана, що повернувся в Едессу з написаним їм зображенням Христа і листом, у якому Ісус обіцяв місту благополуччя і спокій.Сільвія Аквітанка (Етерія), що ходила на прощу до Едесси в 384 p., зі своїх спогадів розповідає, що єпископ міста, показуючи визначні пам’ятки міста, привів її до Воріт Оплоту, однак у її описах баченого немає навіть натяку на знайомство із зображенням Спасителя. Найімовірніше, через переслідування ікона була захована, і пам’ять про неї ослабла.Нові твердження з’являються зі знахідкою Нерукотворного Спаса (Мандиліона). Незаперечним є те, що якесь особливе зображення Христа, єрусалимського походження, було оточено особливими почестями в Едессі в першому столітті. Але його появи довелося очікувати до VI століття. У 525 році Дайсан, ріка, що перетинає Едессу, стала причиною катастрофічної повені. Відомості про повінь подає тодішній літописець Прокопій Кесарійський. Він зазначає що, значну кількість установ було зруйновано, знищено чи затоплено водою. Майбутній владика міста, імператор Юстиніан Великий прийняв грандіозний план відновлення зруйнованого. Роботи з відбудови допомогли і храму, під закликом до Мудрості Божої. Слід припускати, що саме тоді було знайдено забуте зображення. Для цього зображення була призначена каплиця, розташована ліворуч від апсиди. Воно зберігалося в реліквіярі і нікому не показувалося.Отже, Церква затверджує початкове існування справжнього образу зображення Христа. Окрім Нерукотворного Образу зображення були зроблені такими, що бачили і знаючими Його людьми, чому ми маємо і історичне свідоцтво. Свідоцтво свідка це тим більше цінне, що виходить від Евсевія Кесарійського, єдиного з древніх авторів, якого можна рахувати іконоборчески налаштованим. Він не лише затверджує існування християнських зображень: “Він навіть вважає, що в його час ще існують справжні портрети Христа і Апостолів, він стверджує, що сам їх бачив”. Дійсно, описавши відому статую Христа, споруджену в місті Панеаде кровоточивою жінкою, відомою нам із Євангелія (див. Мф. 9, 20-23; Мк. 5, 24-34; Лк. 8, 43-48), Евсевій продовжує: “Говорили, що статуя ця відтворює подобу Ісуса; вона збереглася до наших днів, і ми бачили її, коли були в цьому місті. Не слід дивуватися, що язичники таким чином зберігають пам’ять про благодіяння, одержані ними від Спасителя. Ми бачили зображення Апостолів Петра і Павла і Самого Христа, які збереглися у фарбах до нашого часу. Це було природно, оскільки древні мали звичай шанувати їх таким чином, без задніх думок, як рятівників, по своєму, у язицькому звичаї”. Евсевія, повторюємо, не можна запідозрити в перебільшенні, оскільки та богословська течія, до якої він належав, далеко не схвалювала тих фактів, які він описує.Відповідно ж до древньої традиції, полотно в період облоги персами в 544 р. при королі Хосрові І Ануширвані було розтягнуто на схованій за будівлями стіні над міською аркою. На цьому полотні представлене зображення, що сприймалось як подоба Христа і ACHEIROPOIETOS, в перекладі “сотворене нерукотворне”, нами відоме як Нерукотворний Спас.

Цьому зображенню приписується чудодійна відсіч облоги міста. Свідчення цієї події можна знайти в історика Евагрія Схоластика (594 p.). За легендою, місто було звільнене від облоги в 544 р. завдяки святому зображенню. І в одному із сірійських гімнів стверджується про існування чудодійного зображення. У ті часи воно було відоме і шановане повсюдно.В Едессі в VI ст. відоме зображення Христа, визнане як справа рук Божих, але не людських. Трохи змінена Доктрина Аддая «Акти Фаддея» змінює древню традицію портрета Ісуса, виконаного художником для короля Абгара: посланець короля хотів уважно придивитися до Христа, щоб зуміти створити Його портрет, але у нього нічого не виходило, тоді сам Господь залишив йому своє зображення, обтерши Своє обличчя полотном, чотириразово складеним навпіл. Це полотно, названа SINDON, чи Мандиліон, з надзвичайним зображенням, ACHEIROPOIETOS, було представлено королю, що вшанував Його і видужав. І тоді Авгар помістив ікону на позолоченому столі. Репродукції показують, як правило, широке прямокутне полотно з кругом, дещо зміщеним догори. У його центрі видно лик Христа. Навколо круга знаходиться подоба сітки, витканої з ромбів, у центрі кожної клітинки — квітка. З боків видно полотняну бахрому. З усього сказаного можна припустити, що за Мандиліон приймали саван, що зберігався в реліквіярі і складений так, що виднівся тільки лик, але цієї думки дотримуються не всі.Завдяки невтомним дослідженням відкрито цікавий для всіх документ, що проливає світло на неясний період зберігання савана в Туреччині. Це CODEX VOSSIANUS LATINUS Q 69, що зберігається в бібліотеці Рійксуніверситету в Лейдені (Голландія). Рукопис X ст. наводить розповідь VIII ст., що виникла в ассирійському середовищі, перекладену головним лікарем  зі Смірни. У цій розповіді мова йде про те, яким способом Ісус залишив відбиток Свого Тіла на полотні, що зберігається в Едеському храмі: “Той, хто дивився на полотно, бачив Господа нарівні з тим, хто зустрічав Його на землі”. Найімовірніше, це стосується  плащаниці.Те, що повсюдно було відомо про існування цінного відбитка, робило його предметом особливо бажаним: у 944 p., під час війни проти арабського султана Едесси, візантійські війська заволоділи Мандиліоном і урочисто перенесли його до своєї столиці. Прибуття славного Нерукотворного Образу Христа до Константинополя супроводжувалося урочистим прийомом, в пам’ять про який 16 серпня відзначалося літургійне свято. У деяких молитвах, присвячених цьому святу, згадується про ікону, що ніби володіє силою оздоровлення.Проповідь, приписувана Костянтинові VII Багрянородному, правителю Константинополя (913 — 959 pp.) і видатному оратору, являє собою цікавий опис. В ній говориться: “Якщо мова йде про причину, з якої завдяки виділеній рідкій субстанції без фарб і мистецтва художника зображення обличчя сформувалося на лляній полотнині, і, хоча це відбулося на такому тендітному матеріалі, воно не піддалося знищенню часом, і, якщо мова йде про всі інші справи, якими захоплюється тільки той, хто до дійсності підходить як учений, — це треба залишити недоступній мудрості Бога”.“Щодо основної проблеми, читаємо в проповіді, — усі погоджуються, що на полотнині чудесним чином відбито обличчя Господа. Тільки про одну деталь цієї події — про час, коли це відбулося — думки відрізняються, що у жодному випадку не шкодить правді, відбулося це раніше чи пізніше. Ось що говорить інша традиція: коли добровільні Страсті Христа наближалися, і Він виявив людську слабкість — бачили, як Він молиться в агонії, коли піт Його падав краплями крові, за Євангелієм, тоді Він отримав від одного зі своїх учнів цей шматок полотна, який бачимо зараз. Він обтер цією хустиною піт. І відразу на полотні проявився видимий слід Його Божественних рис”.Проповідь Костянтина VII й інші свідчення, дозволяє припускати, що мова йде не про ікону. Вказується, що під час виставляння для публічного огляду образ з Едесси був складний так, що обличчя виходило “звільненим від тіла”, так, як це видно на численних копіях.Інші свідчення, переважно XI —XII ст., вказують на перебування савана у Константинополі. Наприклад, у 1080р. Олексій І Комнін попросив в імператора Генріха IV і Роберта з Фландрії допомоги для охорони реліквій, зібраних у Константинополі, особливо “полотен, знайдених у гробі після Воскресіння”.У 1147 р. Людвіг VII, король Франції, вшанував саван у Константинополі. Мануїл І Комнін показав у 1171р. королю латинян Амальрику, що знаходився в Єрусалимі, реліквії страстей, і серед них саван.У історії англійського ченця Одерика Віталіса (близько 1140 р.) і в  Гервазія з Тільбури (близько 1212 р.) з’являються літературні переробки легенди про Авгара з Едесси. У них переходять від опису лику, як в оригінальній версії, до інформації про відбиток усього тіла.Миколай Месаритес, охоронитель реліквій у каплиці Матері Божої в імператорському палаці, у 1201 р. був зобов’язаний при спробі крадіжки захищати їх і робив це, нагадуючи грабіжникам про святість місця, де зберігаються різні предмети, зв’язані з життям Христа, серед яких судар з поховальними полотнами, що є свідком Воскресіння. “Вони ще випромінюють пахощі, кидаючи виклик розкладанню, оскільки вкривали незвичайного померлого, нагого і бальзамованого, після Страстей”, — пише Месаритес. Очевидно, це стосується постаті Спасителя, що в поховальній промові його брата Іоана названа “прообразом” усіх створених рукою людини ікон.Роберт де Клари, літописець IV хрестового походу, у своїй праці  написав, що перед захопленням Константинополя хрестоносцями 12 квітня 1204 р. щоп’ятниці в храмі Матері Божої у Влахерне виставлявся якийсь саван і що на цій полотнині чітко проглядалася фігура Христа. Є здогадки, що плащаниця була забрана хрестоносцями. Але ніхто зараз не знає, що сталося з цим полотном після розгрому міста, — додає він.Пролом у стіні мовчання, що оточує саван, пробиває відомий випадок: у 1307 р. у Франції Філіп IV Прекрасний запроторив у темницю тамплієрів, членів лицарського ордену, з конфіскацією їхнього майна. 22 березня 1312 р. у відповідь Філіп отримав від Климента V прокляття ордену за єресь: обвинувачення стосувалося таємного поклоніння обличчю чоловіка. Подальші дослідження дозволили встановити, що шанований тамплієрами образ дуже нагадує обличчя з савана. Оригінальний образ не був знайдений. Однак одна копія шанованого ними образу побачила світло в 1945 р. в Англії, в одній з їхніх давніх резиденцій. Це обличчя бородатого чоловіка з неправильними рисами, без сумніву, схоже на обличчя що на плащаниці. у цих двох схожих зображеннях 125 точок спів падання за якими вчені охарактеризовують тотожність. Цей образ, написаний на дубовій дошці, датований між XII і XIV ст. і нагадує кришку скрині. Легко можна припустити, що вмістом скрині міг бути саван і що тамплієри ревно оберігали його в роки мовчання, що передували новій появі савана в Ліреї.Саван з’явився в Ліреї (Франція) у 1353—1356 р. Він був власністю Жоффрея І Чорного. Так починається його документована,  відома історія. Про Жоффрея І Чорного, хрестоносця і правителя земель Ліреї, відомо небагато. Серед цікавих відомостей — згадка про Храм Господнього Благовіщення, побудований за його велінням у 1353 р. в Ліреї. Деякі дослідники стверджують, що він мав намір зберігати тут і показувати справжнє поховальне полотно Христа.За життя Жоффрея І саван був виставлений для загального огляду в Ліреї, що документально підтверджують свинцевий медальйон, який представляє плащаниця з добре видимим подвійним силуетом людини і тканиною з візерунком у вигляді “риб’ячого кістяка”. Цей медальйон був виловлений із Сени в Парижі у 1855 р., а сьогодні зберігається в музеї Клюні. Наявність на медальйоні гербів, змушує припускати, що цей медальйон з’явився пізніше в Ліреї під час виставляння там савана;

—  датований 1389 роком лист Петра д’Аркіс, єпископа Троуерс, у якому мова йде про те, що саван був виставлений в Ліреї на 34 роки раніше, тобто в 1355 p.;

—  виданий у 1390 р.  Климентом VII  (антипапою Авіньйонським) декрет. У ньому наводяться обставини, за яких саван перевезено в Лірею Жоффреєм Чорним, який ніколи не пояснював і не вказував, що саван був перевезений з Константинополя у Францію в період передбачення нового захоплення міста візантійцями. Можливо ці окремі наведені нами відомості допоможуть пролити світло на історію походження савана, але вони не дають нам повної картини.Подальші достовірні відомості про долю плащаниці відсутні. Тому ніхто зараз не може точно сказати, що насправді сталося з плащаницею, всі дослідники обмежуються своїми припущеннями з окремих фактів. Подальша історія плащаниці чітко прослідковується вже з XIV ст. і відома нам як Туринська Плащаниця.
Джерело Пластовий Портал