История Владимирского собора в Киеве

1358123397_uhkh_1.jpgВладимирский собор выстроен в честь великого князя Владимира который в 998 году ввел христианство на Руси. Собор оформлен в традиционном для русского зодчества старовизантийском стиле. Такими строили древнерусские храмы во времена Владимира Святого и Ярослава Мудрого. Интерьер храма создавали такие известные художники как Виктор Васнецов и Михаил Врубель.История создания

Идея строительства собора посвященного 900-летию Крещения Руси, в честь святого князя Владимира — крестителя Руси, принадлежит митрополиту Филарету Амфитеатрову. В 1852 году после официального утверждения проекта царем Николаем I и Синодом начался сбор средств. К концу 1859 было собрано около 100 тысяч рублей, а Киево-Печерская Лавра пожертвовала 1 миллион кирпичей, произведенных на собственном кирпичном заводе. Но средств все равно не хватало. В святи с этим первоначальный проект был впоследствии переработан — уменьшен в размерах и сокращено количество куполов.Первый камень Владимирского собора был заложен в день святого Владимира 15 июля 1862 г, но строительство растянулось почти на тридцать лет — с 1862 по 1896 год. В ходе работ здание дало трещины, и дальнейшее строительство было прекращено на много лет. Лишь в 1875 г. Александр II, находясь в Киеве, обратил внимание на этот «долгострой» и распорядился немедленно с ним покончить. Уже на следующий год был разработан окончательный проект, за воплощение которого взялся архитектор Владимир Николаев. Ему удалось ликвидировать аварийную ситуацию и в 1882 г. завершить строительство.На оформление внутреннего убранства собора, для создания которого были привлечены известные художники, было потрачено еще много лет. В итоге торжественное освящение Владимирского собора состоялось 20 августа 1896 года в присутствии императора Николая II и императрицы Александры Федоровны.После прихода советской власти, в 1929 году Владимирский собор «отдал на индустриализацию» все свои колокола (1 100 пудов). А в 1941 немецкие саперы вытащили из подвалов здания десятки килограммов тротила и разминировали грандиозное сооружение, сохранив его, как ни парадоксально, для нас.

Оформление храма

К работе по оформлению интерьера храма были привлечены такие известные художники как Виктор Васнецов, Михаил Врубель, Михаил Нестеров. В украшении интерьера собора мозаиками принимали участие и мастера из Венеции.Главная роль в создании храмовой росписи принадлежит Васнецову — он создал 15 композиций и 30 отдельных фигур. Васнецов расписывал и главный неф собора, в котором, кроме евангельских сюжетов, большое место занимают масштабные исторические композиции: «Крещение князя Владимира» и «Крещение киевлян», а также портреты канонизированных русских князей: Александра Невского, Андрея Боголюбского, княгини Ольги. Кисти Васнецова принадлежит и центральная композиция в алтаре храма — Богоматерь с Младенцем.

Источник Lenta-ua

Старец и Сталин. Как монах Киево-Печерской лавры мог изменить ход истории

  4e75876ffab34d23c6959a26eb49d0bf.jpgМонах Киево-Печерской лавры с грузинскими корнями мог бы изменить ход истории ХХ века, если бы ему удалось убедить своего воспитанника Иосифа Джугашвили стать не революционером, а священником, – пишет Дмитрий Громов в № 45 журнала Корреспондент от 18 ноября 2011 года.

Историки предполагают, что Джугашвили не забыл своего учителя / ГАСПИУ стен ближних пещер Киево-Печерской лавры лежит надгробная плита с надписью: Схиархиепископ Антоний (Абашидзе) 1867-1942. Мимо нее каждый день проходят сотни и тысячи паломников со всего мира, но мало кто останавливается. А ведь здесь покоится человек, который мог бы, в прямом смысле, изменить ход истории.Именно он являлся наставником Иосифа Джугашвили в конце 1890-х, когда будущий советский диктатор Иосиф Сталин был учеником в духовной семинарии. У Абашидзе были хорошие отношения с юным отцом народов, и он вполне мог убедить своего ученика стать не революционером, а священником.

У Абашидзе были хорошие отношения с юным отцом народов, и он вполне мог убедить своего ученика стать не революционером, а священником.

Но чуда не произошло – сын грузинского сапожника, Сталин отбросил законы Божьи и с головой окунулся в марксизм, который привел его к вершинам власти – в московский Кремль. А выходец из грузинского старинного дворянского рода, урожденный Давид Абашидзе (в православии – отец Димитрий), в конце концов оказался в Киеве, принял в лавре самую суровую форму монашества, схиму, и стал называться Антонием.Пути наставника и ученика больше никогда напрямую не пересекались. Но отец Димитрий неоднократно писал Сталину, и пару раз отец народов, как предполагают эксперты, спасал своего бывшего учителя от расстрела.Даже после смерти священник и бывший семинарист продолжили “идти” разными дорогами. Джугашвили-Сталин шагнул в вечность как один из самых кровавых тиранов за всю историю человечества, а его наставник почти через 60 лет после своей смерти был канонизирован как святой Украинской православной церкви.”Отец Димитрий состоялся и как человек, и как священник в Киево-Печерской лавре”, – считает протодиакон Василий Марущак, автор книги Архиепископ Димитрий Абашидзе.

Упущенная душа

Реальная история взаимоотношений Абашидзе и Джугашвили похожа на задумку талантливого сценариста – они как будто специально все время двигались в противоположных направлениях. Сталин, происходивший из бедной грузинской семьи, вознесся на вершину социальной лестницы, тогда как Абашидзе всю свою жизнь шел по иерархии сверху вниз, в конце концов отказавшись от всех земных благ.А ведь семья будущего схимника Антония водила знакомства с российским императором и ждала, что их отпрыск станет блестящим придворным. Юный князь Абашидзе получил аристократическое воспитание, прекрасно фехтовал, ездил верхом и танцевал, а в 1891 году с отличием окончил юрфак Новороссийского университета.

Сталин, происходивший из бедной грузинской семьи, вознесся на вершину социальной лестницы, тогда как Абашидзе всю свою жизнь шел по иерархии сверху вниз, в конце концов отказавшись от всех земных благ.

Родители надеялись, что Давид добьется высокой должности в министерстве юстиции Российской империи. Однако неожиданно для родных Абашидзе свернул с мирского пути на духовный, отправился в Киев и принял монашество в Киево-Печерской лавре. Так он стал Димитрием в честь святителя Димитрия Ростовского.”Благодать извлекла меня из бездны греха, очистила, освятила, научила истинам веры и благочестия, привела меня ко гробу преподобного Антония [основателя Лавры]”, – писал князь, ставший священником, объясняя мотивы своего решения.В 1896 году молодой инок окончил Киевскую духовную академию, и его отправили в родной Тифлис – так тогда назывался Тбилиси – преподавать Священное писание в местную семинарию.Как раз тогда, с 1894 по 1899 год, здесь грыз гранит христианской науки Джугашвили. До этого он успел поучиться в духовном училище в своем родном Гори, а в семинарию его определила мать Екатерина Джугашвили, очень любившая сына и стремившаяся дать ему образование.

Поначалу наставники считали Джугашвили очень прилежным: он старательно изучал Библию, писал стихотворения на религиозные темы. Да и по характеру будущий диктатор был скромен и стыдлив.

“Я не уверен, что учеба в Горийском духовном училище и Тифлисской духовной семинарии была потребностью его души – он просто хотел учиться, – рассказывает и мотивах Джугашвили-семинариста Вахтанг Гурули, грузинский ученый, доктор исторических наук. – В Гори другого училища не было. В Тифлисе тоже вузов не было. Семинария была самым престижным учебным заведением. Однако он [Сталин] и не думал, что когда-то станет священником”.Тем не менее поначалу наставники считали Джугашвили очень прилежным: он старательно изучал Библию, писал стихотворения на религиозные темы. Да и по характеру будущий диктатор был скромен и стыдлив.По предположению современных исследователей жизни Абашидзе, отец Димитрий хорошо относился к юноше, а Джугашвили в ответ считал преподавателя своим духовным наставником.Однако стоило Абашидзе на год оставить своего подопечного без присмотра – его отправляли инспектировать соседнюю Кутаисскую духовную семинарию, – как Джугашвили кардинально изменился. Ученик стал мрачным, замкнутым и – одновременно – циничным и дерзким.Впрочем, эпидемия под названием “марксизм” заразила не одного его. К концу века в семинарии целая группа воспитанников увлеклась революционными идеями, ходила в марксистские кружки и приносила в свою альма-матер нежелательную с точки зрения церкви литературу – не только труды Карла Маркса и Фридриха Энгельса, но и, к примеру, романы Виктора Гюго.

Отец Димитрий хорошо относился к юноше, а Джугашвили в ответ считал преподавателя своим духовным наставником

Под влиянием этих идей Джугашвили перестал видеть в Абашидзе учителя. Более того, стал дерзить. “Как-то отец Димитрий заметил, что Джугашвили смотрит как бы сквозь него, — описывает один из эпизодов их общения историк Игорь Курляндский, старший научный сотрудник Института российской истории РАН, в своей книге Сталин, власть, религия. – “Как, ты меня не видишь?” [спросил Абашидзе]. Сосо [семинарская кличка Сталина] с насмешкой протер глаза, посмотрел на него и ответил: “Как же, вижу какое-то черное пятно”.А когда отец Димитрий обнаружил у своего подопечного запрещенные книги, Сталин рискнул вырвать их из рук наставника и бежал.Все эти истории привели к логическому концу – Джугашвили исключили из семинарии. И даже после этого бывший князь надеялся, что его ученик вернется в лоно церкви, однако бывший семинарист навсегда ушел служить делу Маркса и Ленина.

Воин Христов

Следующая встреча наставника и его ветреного ученика была заочной, и состоялась она почти через 20 лет. В разгар Гражданской войны, в 1920 году, отец Димитрий, который тогда был главой Таврической епархии в Крыму, написал письмо бывшему семинаристу.Тот занимал высокий военный пост – был представителем Совнаркома в командовании красного Юго-Западного фронта, развернутого против войск белогвардейского вождя барона Врангеля, базой которого был Крымский полуостров.Абашидзе смиренно просил Сталина освободить брошенных в тюрьмы священников и тот, по утверждению ряда исследователей, откликнулся на просьбу.

Абашидзе смиренно просил Сталина освободить брошенных в тюрьмы священников и тот, по утверждению ряда исследователей, откликнулся на просьбу

В конце того же года, когда большевики разбили барона, почти все духовенство Крыма и юга России эмигрировало вместе с белой гвардией и частью русской аристократии. Но отец Димитрий остался, хотя уплывавший за границу из Новороссийска глава Временного высшего церковного управления митрополит Антоний (Храповицкий) назвал такое решение самоубийством.Абашидзе всегда отличался бесстрашием. К примеру, в начале Первой мировой войны, уже будучи главой Таврической епархии, он на время оставил кафедру и поступил простым корабельным священником на броненосец Святой Пантелеймон. С командой судна он участвовал во всех военных походах Черноморского флота.Поэтому когда Красная армия полностью захватила Крым, Абашидзе и не пытался скрыться. Его тут же арестовали и приговорили к расстрелу за контрреволюционную деятельность и содействие врагам советской власти.Отец Димитрий избежал смерти – его наказали тюремным заключением, и это дает историкам повод считать, что и здесь проявилось участие Сталина. Тем более что скоро священник вышел на свободу.Но советская власть не забыла “белого попа”. Отца Димитрия арестовывали еще множество раз, в том числе и тогда, когда он перебрался в Киев, где в 1926 году в лавре принял схиму и стал Антонием.

Отец Димитрий избежал смерти – его наказали тюремным заключением, и это дает историкам повод считать, что и здесь проявилось участие Сталина

Последний раз Димитрий-Антоний попал в руки властей в 1940 году по доносу некоего гражданина Орлова. Этот человек помнил священника еще по крымским событиям и, случайно встретив Абашидзе в Киеве, сдал его НКВД. И даже написал об этом своем “подвиге” Лазарю Кагановичу, тогда – наркому путей сообщения. К письму Орлов приложил фотографию монаха и написал на ее обороте: “На этой фотокарточке изображен тот негодяй, который уволил Великого Сталина из Тифлисской духовной семинарии”.Но и на этот раз бывшего наставника Джугашвили отпустили. Тогда, предполагает российский историк Курляндский, Сталин вполне мог в своей грубой манере дать отмашку подчиненным не мучить старика. “Сказал, мол, не надо трогать этого старого пердуна”, – говорит ученый.После этого несостоявшийся духовник вождя народов поселился в лавре, в домике смотрителя ближних пещер, и до самой своей смерти в конце 1942 года проводил богослужения. В этом ему не помешали ни война, ни оккупация.У историков нет никаких документальных подтверждений того, что Сталин принимал какое-либо участие в судьбе Абашидзе. Но история священника слишком необычна для того времени, когда тысячи его братьев во Христе были расстреляны или попали в советские лагеря только за то, что не отказались от веры. Эта необычность и заставляет экспертов предполагать, что Джугашвили не забыл своего учителя.

Источник КореспонденТ

Ученые обнаружили в Сирии ад и рай, нарисованные крестоносцами

Команда сирийских и венгерских археологов начала раскопки крепости крестоносцев, расположенной недалеко от портового города Тартус, в прошлом году. Необычные изображения, расположенные по обеим сторонам от алтаря в замковой часовне были скрыты под многовековым слоем пыли и обнаружились в ходе реставрационных работ, сообщает агентство Ассошиэйтед Пресс.По словам Марвана Хассана (Marwan Hassan), возглавляющего Департамент памятников древности Тартуса, это первая дошедшая до нас со времен крестовых походов настенная роспись с изображением ада и рая. Каждая из двух “картин” имеет около 2,5 метра в высоту и 3,5 метра в ширину. На стене с изображением ада показаны мучения грешников, часть которых помещены внутрь утыканного ножами колеса, а часть – сгорает в пламени. На другой стене, в раю, изображены святые.Как заявил агентству глава отдела археологических раскопок Главного управления памятников древности Сирии Мишель Макдиси (Michel Makdisi), уникальность обнаруженных рисунков заключается в том, что крестоносцы не оставались на одном месте подолгу, поэтому археологи очень редко находят подобные следы их пребывания.Доступ туристов к изображениям ограничен до окончания работ по восстановлению памятника средневековой истории.Крепость Маргат (Аль-Маркаб), принадлежавшая ордену рыцарей-госпитальеров, наряду с твердыней тамплиеров Крак де Шевалье, являлась одним из оплотов крестоносцев. По одной из версий, в Маргате останавливался английский король Ричард Львиное Сердце, возглавлявший третий крестовый поход (1189 – 1192).Папа Римский Урбан II призвал христианских баронов отправиться в крестовый поход на Святую Землю для освобождения Гроба Господня от рук “неверных” в 1095 году. В результате первого крестового похода (1096 – 1099) крестоносцам удалось отвоевать у мусульман значительную часть территорий, расположенных вдоль средиземноморского побережья и священный город Иерусалим, который стал столицей образованного европейскими рыцарями Латиноиерусалимского королевства.Мусульманский полководец Саладин отбил у христиан Иерусалим в 1187 году, однако королевство просуществовало еще более века, до 1291 года, когда крестоносцы были вынуждены оставить осажденную мусульманами Акру.

Документальное подтверждение существования Иисуса Христа

dokumentalnoe-podtverzhdenie-sushhestvovaniya-iisusa-hrista

 

Расшифрованы рукописи, которые стали новым свидетельством о реальности земного существования Иисуса Христа. Большая часть текстов повествует о последнем периоде земной жизни божьего сына. Именно такая информация прозвучала из уст исследователей из университета Оксфорда.Около пяти лет длилось изучение семидесяти рукописных книг, которые были обнаружены в северном районе Иордании. Примерный возраст загадочных документов был определен с помощью современных методов анализа и составил 2000 лет. Страницы книг были изготовлены древними мастерами из тонких свинцовых пластин, а сам текст оказался закодирован.Местные жители, обнаружившие ценную находку, пять лет хранили ее у себя, не придавая гласности информацию о ней, так как хотели продать уникальную коллекцию. Однако потенциальные покупатели посчитали нужным обратиться к независимым специалистам для экспертизы, таким образом факт находки и оказался обнародован, пишет “Уфолог.ру“.Исследователи сообщают, что им удалось прочитать некоторую часть зашифрованного текста. По данным, опубликованным в издании «The Sunday Times», в них содержится информация о Мессии. Ученые делают вывод: рукописи повествуют о жизни Иисуса. Официальная пресс-конференция, посвященная расшифровке иорданских рукописей, состоится 22 марта.

Американские ученые смогли объяснить поход Моисея через море

Группа американских ученых из Национального центра атмосферных исследований и Колорадского университета в Боулдере нашли объяснение описанному в Священном Писании и Коране феномену, когда перед возглавлявшим евреев Моисеем расступилось море.

Американские ученые смогли объяснить поход Моисея через море

Согласно тексту Священного Писания (цитаты приводятся по Синодальному переводу Библии), гнал Господь море сильным восточным ветром всю ночь и сделал море сушею, и расступились воды, после чего пошли сыны Израилевы среди моря по суше: воды же были им стеною по правую и по левую сторону. Впоследствии воды обрушились на преследовавших евреев египтян.По словам руководителя исследования, сотрудника Национального центра атмосферных исследований Карла Дрюса, ученым удалось установить даже точное место, где такое физическое явление могло произойти.”Описанное событие могло произойти в районе дельты Нила. При сильном ветре, около 100 километров в час,  дующем в определенном направлении на протяжении 12 часов, в воде мог сформироваться проход со стенами воды по сторонам. Согласно компьютерной модели, составленной учеными, такой проход мог сохраняться до четырех часов.Ранее ученые из петербургского филиала Института океанологии РАН Наум Вольцингер и Алексей Андросов уже пытались объяснить переход Моисея через море. Ученые полагали, что  сильный ураганный  ветер мог обнажить риф в Красном море в районе нынешнего Суэцкого канала.Однако сомнения американских исследователей вызвала требуемая скорость ветра: Дрюс и его коллеги предположили, что при ураганном ветре люди не смогли бы пройти по рифу. В связи с этим ученые перенесли место предполагаемого прохода через море примерно на 120 километров.Напомним, ранее американский математик и историк науки Джей Кеннеди, который работает в Манчестерском университете в Великобритании, объявил, что взломал тайный код, скрытый в произведениях древнегреческого философа Платона.

Источник lenta.ru

У римських катакомбах археологи виявили найдавніші зображення апостолів

Археологам, які працювали в римських катакомбах, вдалося виявити найдавніші, на їхню думку, фрески із зображенням чотирьох апостолів – Петра, Павла, Андрія та Івана.

У римських катакомбах археологи виявили найдавніші зображення апостолів

Як розповів у вівторок, 22 червня, Фабріціо Бісконті, який керує роботами в римських катакомбах, виявлені фрески датуються другою половиною IV століття н.е. – першою половиною V століття.
За словами Бісконті, зображення апостолів вдалося розкрити завдяки застосуванню нової лазерної технології, що дозволяє зчищати вапняний наліт, що впродовж століть утворювався на стінах. Роботи в катакомбах тривали близько двох років, на їх проведення Ватикан витратив більш ніж 60 тисяч євро.
Фрески розташовані на стелі склепу, що належить, за попередніми даними, одній з багатих римлянок-християнок.
Виявлені зображення апостолів Андрія, Івана і Павла є найдавнішими з нині відомих. Існують більш ранні зображення апостола Петра, однак вперше відкрито розпис, де фігурують одразу четверо апостолів.
Як повідомлялося, в 2006 році у Римі виявлено саркофаг одного з найшановніших християнських святих апостола Павла. Усипальницю святого виявили під час розкопок там, де їй слід було перебувати, – в підземній крипті під вівтарем римської церкви святого Павла за стінами, побудованої, за переказами, на могилі апостола. Протягом багатьох століть місце упокоєння святого Павла не зазнавало жодних розкопок.

Джерело КорреспонденТ

Секс в исламском мире

1186048961.jpgВ некоторых арабских государствах еще сохранился средневековый обычай, согласно которому родственники жениха, а точнее, молодого мужа, могут перебить всю семью невесты, оказавшейся не девственницей. И шариатский суд даст головорезам только условное наказа

 

 

В исламском мире появились молодые сексологи, которые вместе со своими европейскими и американскими коллегами пытаются разобраться, что такое секс по-арабски в наше время. Поэтому недавно в Ливане на 3-дневную конференцию собрались выпускники соответствующих специальностей из Оксфорда, Колумбийского университета, Американского университета в Бейруте, а также представители молодого духовенства. После первого дня работы выяснилось, что в исламских странах и близко нет того романтического секса, о котором европейцы читают в «Сказках 1001 ночи» несравненной Шахерезады. А есть сексуальная грубость, жестокость к детям и кровавое насилие.В некоторых арабских государствах еще сохранился средневековый обычай, согласно которому родственники жениха, а точнее, молодого мужа, могут перебить всю семью невесты, оказавшейся не девственницей. И шариатский суд даст головорезам только условное наказание, так как бесчестье невесты считается смягчающим вину обстоятельством для такого тяжкого преступления.Во многих странах Ближнего Востока также широко распространены «убийства из-за чести» опять же невест, потерявших свою невинность до замужества. В Иордании ежегодно совершается больше 20 такого рода убийства, а в Йемене — аж 400. Причем там, как рассказывают путешественники, на острове недалеко от берега специально построили «Башню смерти», куда на лодках привозят потерявших раньше замужества девственность невест или изменивших мужьям молодых женщин и бросают их с высоких стен прямо на острыми камни, которыми выложен двор башни, не имеющий выходов. Хорошо, если несчастная сразу разобьет себе голову и легко умрет. Но каково нежной девушке лежать с переломанными руками и ногами на жарком солнце среди смердящих трупов уже умерших женщин и ждать мучительной смерти? Ужасные крики погибающих красавиц долетают даже до прибрежных селений, вызывая животный страх у местных рыбаков.В Марокко, если женщина родила внебрачного ребенка, его забирают в специальный приют, и на всю семью несчастной накладывается большой штраф, а молодую мать отправляют на 6 месяцев в тюрьму. Как сделать приятно любимому мужчине? Законы любой арабской страны так же жестоко карают за гомосексуализм и лесбиянство. Голубых могут кастрировать, а лесбиянкам отрезать языки и наголо обрить. Однако в ходе дальнейшей работы конференции выяснилось, что современная молодежь, особенно студенческая, старается всячески обходить такие средневековые законы и официальная мораль часто не соответствует тому, что происходит в интимных сферах исламского общества в наши дни.Последние опросы населения показали, что, например, в Ливане только 50% невест выходят замуж девственницами. И никто не поднимает шума. Просто отец ранее согрешившей девицы отдает часть уплаченного за нее выкупа родственникам жениха. Еще более высокий процент «порченых» невест в странах Северной Африки. Там с пониманием относятся к любви горячих арабских мужчин к юным девушкам, даже если они дочери наложниц из их собственных гаремов. Потом богачи сбывают «употребленных» красоток беднякам и еще приплачивают им.Примерно так же обстоят дела и с гомосексуализмом. В богатых семьях мальчиков начинают «портить» с 5 лет, а в арабских тюрьмах существует неписаный закон сразу «опускать» молодого хорошенького зека, причем сначала над ним «трудятся» охранники, а потом все остальные. Некоторые из выступавших на конференции заявляли, что особой страстью к однополой любви славятся саудовцы, почему-то стремящиеся учить жить весь арабский мир по законам шариата. Чтобы как-то приоткрыть завесу тайны над проблемами, существующими в интимных сферах арабского мира, в Ливане недавно стала выходить своего рода сексуальная ночная телепередача под названием «Шатер янки», рейтинг которой достиг рекордных показателей. В ней сексологи и все желающие обсуждают любые щекотливые проблемы — от орального секса до инцеста. Гомосексуалисты выступают там в защиту своего движения, надев из предосторожности белые маски на лица, а лесбиянки рассказывают о прелестях женской любви, до неузнаваемости разрисовав краской лица и тела.Еще несколько лет назад ничего подобного в арабском мире невозможно было представить. Видимо, поэтому присутствовавшие на конференции представители духовенства обрушились с критикой на западную культуру, якобы разлагающую исламские духовные ценности и провоцирующую на создание таких телепредставлений. — Мы скоро дойдем до того, что, как в некоторых штатах Америки, наши жены будут требовать с нас деньги за каждое соитие, — заявил один из консервативно настроенных членов конференции. Но другой ему ответил, что американские мужья тоже не дураки и своим слишком строптивым женам подливают в питье снотворное, чтобы потом бесплатно пользоваться расслабленным телом благоверных. В завершение участники конференции высказали мнение, что в исламском мире постепенно появляются признаки сексуальной революции.Такому развитию событий способствовали десятки тысяч беженцев — ливанцев и палестинцев, побывавших во многих странах мира и впитавших там чужие нравы и обычаи. Вернувшись на родину, они уже не боятся касаться запрещенных Кораном тем. Кроме того, многие арабские женщины все чаще выходят из-под опеки мужей и превращаются в самостоятельные фигуры в бизнесе и политике. Огромное влияние на население государств Ближнего Востока оказывают телепередачи о сексе из соседних менее закрепощенных, стран. Конечно, сразу отменить все средневековые законы шариата невозможно. Но любопытно, что один египетский журналист заявил иностранным обозревателям, что в сфере секса в мусульманском мире мужчины и женщины пока действуют по принципу: виноват не тот, кто украл, а кого поймали.

Источник Vlasti.net

Археологи откопали два древних храма на мусорной свалке в Перу

Группа перуанских археологов обнаружила в сельве на севере страны два храма, возраст которых составляет более четырех тысяч лет.

Археологи откопали два древних храма на мусорной свалке в Перу

По мнению ученых, речь идет о самых древних из известных храмовых построек на территории Перу, сообщила в субботу местная газета Comercio.Как говорится в сообщении, до недавнего времени на этом месте была мусорная свалка. Практически в самом начале раскопок взорам ученых и помогавших им местных жителей предстали стены, сооруженные из гигантских камней весом до 200 килограммов.Человеческие скелеты, обнаруженные в обоих храмах, указывают на то, что в течение всех 800 лет, пока эти строения не были заброшены, здесь совершались жертвоприношения.Археологи считают, что найденные ими храмы принадлежат к культуре Бракаморос.

Источник ВВС

Мікеланджело під час створення “Страшного суду” надихали геї

Мікеланджело під час створення "Страшного суду" надихали геї

Єлена Лаццаріні, дослідник з Університету Пізи заявила в своїй новій книзі, що художник Мікеланджело Буонарроті створив відому фреску “Страшний суд” під враженням від гомосексуальних сцен, що відбувалися в лазнях того часу, пише газета The Daily Telegraph.У своїй книзі “Нагота, мистецтво і пристойність: естетичні зміни в мистецтві XVI століття” дослідник стверджує, що Мікеланджело почерпнув велику частину своїх знань про чоловічу анатомію зі своїх частих візитів в гей-борделі і турецькі лазні, які розташовувалися в далеких закутках Риму. Крім того, Лаццаріні зазначає, що в гомосексуальній орієнтації великого художника упевнені багато істориків.Фреска “Страшний суд”, яку Мікеланджело малював з 1537 по 1541 роки, покриває стіни вівтаря Сикстинської капели у Ватикані. Зображення демонструє друге пришестя Христа і Апокаліпсис, під час яких людські душі відправляються в пекло або в рай.Фреска рясніє сценами, в яких чоловічі фігури сплітаються в обіймах і цілуються. Лаццаріні вважає, що це “безперечно, говорить про їхню гомосексуальну природу”. Мистецтвознавець також пише, що “напружені м’язи чоловіків”, котрі промальовані на фресці, і “анатомічні гримаси болю на їхніх обличчях” узяті з реального життя під час відвідин Буонарроті лазень, в яких були всі умови як для водних процедур, так і для сексуальних контактів.Коли фреска була написана, такий явний опис Мікеланджело голих чоловічих тіл викликало обурення католицької церкви, і художника звинуватили в непристойності і непотребстві. Бьяджо да Чезена, папський церемоніймейстер того часу, заявив, що фреска більше підходить для “громадської лазні й таверні”, ніж до місця поклоніння. Після смерті Буонарроті, художнику Даніеле де Вольтерра (Daniele da Volterra) було доручено закрасити геніталії зображених на фресці людей, за що він отримав прізвисько “штанописець”.

Джерело lenta.ru

Історія святої плащаниці

imagephp.jpgПлащаниця (саван) — вражаюче свідоцтво правди, свідоцтво надлюдської любові, якщо обман — плід надлюдського генія.Винятковість та неповторність ідентичного образу, відображеного на савані, роблять його найпотаємнішим предметом. Виникає враження, що ми перебуваємо на порозі таємниці, яка не є такою для віруючих людей, але для вчених та істориків — стає предметом обговорень та дискусій. Предметом торжества свідомості над розумом.Зображення на плащаниці – це німий образ, і при цьому змушує про себе говорити. Так турбує своєю присутністю, що ті далекі події двох-тисячолітньої давнини знову стають актуальними, живими. Це відчутний предмет протесту, протистояння. Він притягає маси віруючих, що роздумують про муки і воскресіння. Примушує їх  хвилюватися з приводу відсутності речових доказів у вірі. Водночас турбує і тривожить атеїстів. Разом з тим факт, що мова йде про конкретний предмет, який містить в собі зашифроване послання мудрим світу цього, приваблює істориків, вчених і філософів.Це зображення (портрет), — нікого не залишає байдужим. Воно захоплююче і водночас вражаюче, викликає здивування, примушує роздумувати і намагатися знайти відповіді на одне й те ж запитання.Віруючі у своїх пошуках повністю вільні і спокійні, — тоді як невіруюча людина може опинитися у важкій ситуації, коли після науково-історичних досліджень повинна погодитися і зрозуміти, бачить або тримає у руках справжній саван, у який був загорнутий Христос.Необхідно пам’ятати, що прийняття чи неприйняття тези про історичну достовірність савана (плащаниці) пропорційне знанням з цієї проблеми. Перша реакція освіченої, але не володіючої достатньою мірою науково-історичними даними людини — це скептичне ставлення до даної проблеми. Згодом, коли переборене первинне неприйняття тези, з’являється сумнів, невпевненість, потім можливість визнання і, як наслідок, враження, захоплення. Такий шлях пройшла велика кількість дослідників та істориків, які під масою перевірених, неспростовних доказів схиляли свої уми, а потім і коліна — у молитві.Пройти цей шлях, освітлений документальними фактами, пропонується й читачеві цієї роботи. Кардинал Сальдаріні пише: «Як би не виник саван, необхідно, щоб цей унікальний предмет науково-історичних обгрунтувань, вражаючий і хвилюючий уми в теперішній момент більш, ніж будь-коли раніше, був остаточно досліджений в дусі свободи і без предвзятості. А в тих, хто дивиться на саван, читаючи Євангеліє, обов’язково виникне враження, що він дарує художній опис Євангельської оповіді. Цей опис ставить перед нами багато питань і хвилює, тому заслуговує трактування його як Божого дару для Церкви. Таємниця виникнення плащаниці і надалі вимагає смирення та пошуків, як духовних, так і науково-історичних, і детального вивчення.Плащаниця ставить ряд дуже важливих запитань, передусім у зв’язку з невиясненістю появи зображення. Однак невідворотним та необхідним є пошук в історії свідоцтв, зауважень, попередніх описів цього виняткового полотна.          У перші століття Церкви поховальне простирадло Христа, найімовірніше, було сховане як безцінна пам’ятка Страстей Христових, оскільки боялися, що хто-небудь може знищити це незвичайне унікальне полотно: юдеї вважали нечистим все, що мало контакт з тілом померлого, а не юдеї сприймали смерть на хресті як щось ганебне, принизливе.Зацікавлення долею поховального полотна Господа розквітло букетом легенд і розповідей, хоча християни перших століть уникали і намагалися не зображати розіп’ятого Христа.Євангеліє про плащаницю нам говорить так: “Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосиф, який знав Ісуса. Він, прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса. Тоді Пилат звелів віддати тіло. І, взявши тіло, Йосиф обгорнув чистою плащаницею і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі, і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов.” (Мф. 27, 57-60). Також й апокрифічні документи розповідають про поховальні полотна Ісуса. Св. Єронім приводить один з фрагментів Давньоєврейського Євангелія (II ст.), і ці цитати, мабуть, є найстарішою згадкою про плащаницю не в Біблії: «Господь, коли вручив саван слузі священнослужителя, показався Якову». Інші повідомляють таке: «Як віддав плащаницю Симонові Петру…» і це пояснення знаходило підтвердження у словах Павла: «І що явився  Кифі, потім одинадцятьом,  потім з’явився  більш як п’ятистам браттям одночасно,  більшість яких живуть і донині, а деякі й померли; потім явився Якову, також усім апостолам.» (1 Кор.15, 5-7). Велич діянь Спасителя (II століття) говорить, що сам Господь, з’являючись Йосифові з Аримафеї, показує йому саван і хустину. Тексти Церкви у Єгипті (III—V століття) розповідають, що тіло померлого було загорнуте в саван, при цьому використовувались різноманітні пахощі. Все це зробили Йосиф з Аримафеї і Никодим, здійснюючи поховання тіла Господа, як це видно на плащаниці.

Реконструювати історію плащаниці за фрагментарними згадками дуже важко, але саме ці історичні дані показують, що проблема поховального полотна Ісуса з відбитим на ньому тілі не середньовічного походження, вона існувала з І століття і не могла виникнути на порожньому місці.За деякими припущеннями, після того, як учні Христа знайшли плащаницю пасхального ранку 33 року порожньою у гробі, вони її забрали і заховали. Такими місцями могли бути кімната, у якій Христос з’являвся до своїх учнів, чи у домі Марії, матері Івана, що був прозваний Марком. За єврейським звичаєм І століття, полотно, що огортало мертве тіло, вважалось нечистим і не могло бути виставленим для загального показу. Чи через те, що християни переслідувались у Римській імперії ще 300 років.У 42 році переслідування християн Агриппою посилилось, тому плащаниця, можливо, була перенесена у район Мертвого моря, де переховувалась у печері, єсеями, які активно готували повстання проти римлян, і християни про нього мусили знати. Як нейтральна сторона, християни почали шукати порятунку. Як повідомляє Євсевій у своїй церковній історії, перед повстанням у 66 році християни знайшли притулок у Пеллі (Десятиграддя), взявши з собою “священні речі”, між якими могла бути і плащаниця. Про цих втікачів у подальшому мало відомо, оскільки вони жили в ізоляції від ранньої церкви. Якщо плащаниця була взята з Єрусалиму саме цією групою християн, то відсутність інформації про реліквію в ранні віки стає зрозумілою. Св. Юстин Мученик, що писав свої твори в середині ІІ століття, зазначав, що до християн, які ще дотримувались практики ортодоксального юдаїзму, часто відносились з великою підозрою. На жаль, це тільки припущення, які на разі не доказові.Серед інших факторів, що могли відіграти роль у ранній історії плащаниці і відсутності документальних даних, є: 1) слабка видимість зображення на полотні; 2) складання чи скручування полотна так, що тільки частина зображення була видима; 3) складна історія полотна, у якій були часи забуття і віднайдення реліквії. Через зміни ставлення до християн – від сприяння їм до переслідувань – реліквії перебували в різноманітних місцях: у храмах, житлах, катакомбах. Часто про них забували і вони знову ставали відомими у часи будівництва чи війн. Пограбування Едесси (Урфа, Туречина) у ХІІ столітті турками, для прикладу, спричинилось до відкриття “багатьох скарбів, що були сховані у тайниках, фундаментах, на горищах, які були створені у найдавніші часи предками і старійшинам і про які громадяни не знали нічого”, тобто, практично забули. У 70 році у Лівані та Сирії згадуються місця, де було зображення Ісуса, закатованого євреями; йдеться і про кров, що стікала з ран на руках, з боку і з ран, які залишила корона з тернового вінка.Три перші століття, спільноти християн ревно оберігали і хоронили реліквії мучеників за віру Христову. Виходячи з цього, можна розмірковувати, з якою ще більшою шаною та поклонінням віддавали хвалу та поважали поховальне полотно Христа. Св. Бриліон, єпископ Сарагоський (середина VII ст.) вважав, що поховальне полотно Христа зберігалося апостолами для майбутніх століть та поколінь людей.Святе Письмо не дає нам жодного опису зовнішнього вигляду Спасителя, тільки легенди вказують й приписують авторство зображень Ісуса св. ап. Луці або Никодимові.У перші століття в основному користувалися тільки символами, а саме: ягня (баранчик), хліб і передусім риба, назва якої грецькою мовою містить ініціали слів “Ісус Христос”, “Син Божий”, “Спаситель”. Зображення “євхаристичної риби” можна побачити у Римі, в катакомбах св. Катерини (кінець II ст.).На перших зображеннях, найдавніших мозаїках та у різьбі постать Христа передається через образи божеств нехристиянських релігій. Таке явище було результатом всезростаючого переходу язичників у християнство. Серед найдавніших описів Христа — Елія з могильної плити Юліанів у Ватикані (початок III ст.). Ісус тут постає перед нами як  Бог Сонця, що піднімається до зеніту на колісниці, запряженій двома рисаками.У пізніші часи перед нами з’являється постать юнака, “турботливого пастиря”, “цілителя, оздоровителя”, “вчителя та судді”, як правило, сформована на класичному образі нехристиянського Аполлона. Таким постає перед нами Христос з катакомб св. Петра і Марцеліна в Римі (кінець III ст.), який зцілює жінку від кровотечі. Представлення Христа в образі юнака, без бороди та вусів, ставить за мету підкреслити Божественну природу Христа, Сина Вічного Бога, що й підтверджує Нікейський Собор (325 рік). З припиненням переслідувань християн Папа Римський Сильвестр І наказав здійснювати літургію на білій скатертині в пам’ять про те, що Тіло Христа було загорнено в білу лляну полотнину.Після перемоги християнства, підтвердженої в 313 році Міланським едиктом, і до Феодора (395 рік) шанування Христа поступово і неухильно витісняло культ і вихваляння цезаря, шанованого через зображення всемогутнього владики. Коли Христос почав мати зверхність над цезарем, його образ почав здобувати на іконах і в живописі риси земного владики.Німецький єзуїт Вернер Бульст, філософ, теолог, археолог і історик, запропонував гіпотезу, що саван деякий час знаходився у володінні Риму, а імператор Костянтин Великий помістив його в сховище імператорських хоругв.На деяких саркофагах феодосіанської епохи (приблизно 370 — 410 pp.) Христос представлявся з досить короткою бородою, вусами, вузьким і величним ликом, довгим спадаючим волоссям, іноді розділеним на обидва боки. Такий вигляд Христа відрізняється від вигляду Христа-юнака, без бороди, вусів, що відповідає зображенням попередніх епох і більшості зображень епохи катакомб — до IV ст.Приклади саркофагів із зображенням Христа-Владики з бородою знаходяться поміж іншими в латеранському музеї в Римі, в базиліці Св. Амвросія  Медіоланського (380 — 390 pp.). На дерев’яних дверях костьолу св. Сабіни в Римі які датуються одним століттям пізніше в ми бачимо що, замучений Христос представлений з бородою, вусами, хоча в більш ранніх сценах зображувався як юнак, без вусів і бороди. Це розходження характерне для мозаїк костьолу Sant’Apollinare Nuovo у Равені.Відповідно до найдавнішої традиції, свята Нінона (Ніна), що проголошувала Євангеліє в Грузії в часи правління імператора Костянтина Великого (306 — 337 pp.), одержала відомості про плащаницю від свого друга і соратника Няфора і від багатьох учених християн з Єрусалима. Вона довідалася від них, що похоронні полотна один час знаходилися у володінні дружини Пилата, а потім перейшли в руки євангеліста Луки, що зберігав їх у місцях, йому одному відомих. Були зведення про те, що саван зберігався у св. апостола Петра.Деякі історики підкреслюють, що в одному з фрагментів у Псевдо – Кипріана (III —IV століття) наводиться лист або Акти св. Іванна, у яких Ісус говорить такі слова: “Ви Мене побачите так, як можна побачити кого-небудь у воді чи в дзеркалі”. От так ми і бачимо Його в даний час на плащаниці.У IV столітті деякі святі, як наприклад Св. Амвросій Медіоланський,  вважав, що саван — це зображення полотнини, баченої Петром (Дії… 10, 11: “і бачить розкрите небо і якийсь сосуд, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, що спускається на землю і сходить до нього.”).Св. Єроним (V століття) пише, що “вкриває Ісуса чистим саваном той, хто приймає його чистою совістю і чистим розумом”. Відомості також знаходимо у творах Св. Максима єпископа Туринського, де ми читаємо: “Насамперед, ця похоронна полотнина переконала Петра у Воскресінні Господа”. Похоронне полотно Христа є очевидним доказом Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, такої ж думки дотримується Севера єпископ Антиохійський (VI століття).Щодо історичності існує багато Легенд і переказів. У першому тисячолітті завзято ведуться розмови про ікону з Едесси, яку цілком можна пов’язати із саваном. У даному випадку історія переплітається з легендою, і ми можемо довільно прийняти II століття за той час, у якому перенесене таємниче зображення з Єрусалима в Едессу.Передання повідомляє, що Абгар Великий (Чорний), король Едесси в часи Христа, занедужав. Отримавши відомості про існування Ісуса з Назарета, що робить чудеса, вислав до Нього свого посланника з проханням, щоб Він прибув у палац у Едессі. Ісус не пішов до нього, але відправив йому лист.Подібне повідомлення знаходимо й у Доктрині Аддая (можливо, тут мова йде про перефразоване і перекручене ім’я апостола Іуди Тадеуша), датованої кінцем IV століття чи ж, на думку багатьох авторів, часами облоги Едесси в 544 р. Цей сірійський твір включає безліч легенд. Згідно з цією версією, Абгар вислав свого архіваріуса і художника Ханнана, що повернувся в Едессу з написаним їм зображенням Христа і листом, у якому Ісус обіцяв місту благополуччя і спокій.Сільвія Аквітанка (Етерія), що ходила на прощу до Едесси в 384 p., зі своїх спогадів розповідає, що єпископ міста, показуючи визначні пам’ятки міста, привів її до Воріт Оплоту, однак у її описах баченого немає навіть натяку на знайомство із зображенням Спасителя. Найімовірніше, через переслідування ікона була захована, і пам’ять про неї ослабла.Нові твердження з’являються зі знахідкою Нерукотворного Спаса (Мандиліона). Незаперечним є те, що якесь особливе зображення Христа, єрусалимського походження, було оточено особливими почестями в Едессі в першому столітті. Але його появи довелося очікувати до VI століття. У 525 році Дайсан, ріка, що перетинає Едессу, стала причиною катастрофічної повені. Відомості про повінь подає тодішній літописець Прокопій Кесарійський. Він зазначає що, значну кількість установ було зруйновано, знищено чи затоплено водою. Майбутній владика міста, імператор Юстиніан Великий прийняв грандіозний план відновлення зруйнованого. Роботи з відбудови допомогли і храму, під закликом до Мудрості Божої. Слід припускати, що саме тоді було знайдено забуте зображення. Для цього зображення була призначена каплиця, розташована ліворуч від апсиди. Воно зберігалося в реліквіярі і нікому не показувалося.Отже, Церква затверджує початкове існування справжнього образу зображення Христа. Окрім Нерукотворного Образу зображення були зроблені такими, що бачили і знаючими Його людьми, чому ми маємо і історичне свідоцтво. Свідоцтво свідка це тим більше цінне, що виходить від Евсевія Кесарійського, єдиного з древніх авторів, якого можна рахувати іконоборчески налаштованим. Він не лише затверджує існування християнських зображень: “Він навіть вважає, що в його час ще існують справжні портрети Христа і Апостолів, він стверджує, що сам їх бачив”. Дійсно, описавши відому статую Христа, споруджену в місті Панеаде кровоточивою жінкою, відомою нам із Євангелія (див. Мф. 9, 20-23; Мк. 5, 24-34; Лк. 8, 43-48), Евсевій продовжує: “Говорили, що статуя ця відтворює подобу Ісуса; вона збереглася до наших днів, і ми бачили її, коли були в цьому місті. Не слід дивуватися, що язичники таким чином зберігають пам’ять про благодіяння, одержані ними від Спасителя. Ми бачили зображення Апостолів Петра і Павла і Самого Христа, які збереглися у фарбах до нашого часу. Це було природно, оскільки древні мали звичай шанувати їх таким чином, без задніх думок, як рятівників, по своєму, у язицькому звичаї”. Евсевія, повторюємо, не можна запідозрити в перебільшенні, оскільки та богословська течія, до якої він належав, далеко не схвалювала тих фактів, які він описує.Відповідно ж до древньої традиції, полотно в період облоги персами в 544 р. при королі Хосрові І Ануширвані було розтягнуто на схованій за будівлями стіні над міською аркою. На цьому полотні представлене зображення, що сприймалось як подоба Христа і ACHEIROPOIETOS, в перекладі “сотворене нерукотворне”, нами відоме як Нерукотворний Спас.

Цьому зображенню приписується чудодійна відсіч облоги міста. Свідчення цієї події можна знайти в історика Евагрія Схоластика (594 p.). За легендою, місто було звільнене від облоги в 544 р. завдяки святому зображенню. І в одному із сірійських гімнів стверджується про існування чудодійного зображення. У ті часи воно було відоме і шановане повсюдно.В Едессі в VI ст. відоме зображення Христа, визнане як справа рук Божих, але не людських. Трохи змінена Доктрина Аддая «Акти Фаддея» змінює древню традицію портрета Ісуса, виконаного художником для короля Абгара: посланець короля хотів уважно придивитися до Христа, щоб зуміти створити Його портрет, але у нього нічого не виходило, тоді сам Господь залишив йому своє зображення, обтерши Своє обличчя полотном, чотириразово складеним навпіл. Це полотно, названа SINDON, чи Мандиліон, з надзвичайним зображенням, ACHEIROPOIETOS, було представлено королю, що вшанував Його і видужав. І тоді Авгар помістив ікону на позолоченому столі. Репродукції показують, як правило, широке прямокутне полотно з кругом, дещо зміщеним догори. У його центрі видно лик Христа. Навколо круга знаходиться подоба сітки, витканої з ромбів, у центрі кожної клітинки — квітка. З боків видно полотняну бахрому. З усього сказаного можна припустити, що за Мандиліон приймали саван, що зберігався в реліквіярі і складений так, що виднівся тільки лик, але цієї думки дотримуються не всі.Завдяки невтомним дослідженням відкрито цікавий для всіх документ, що проливає світло на неясний період зберігання савана в Туреччині. Це CODEX VOSSIANUS LATINUS Q 69, що зберігається в бібліотеці Рійксуніверситету в Лейдені (Голландія). Рукопис X ст. наводить розповідь VIII ст., що виникла в ассирійському середовищі, перекладену головним лікарем  зі Смірни. У цій розповіді мова йде про те, яким способом Ісус залишив відбиток Свого Тіла на полотні, що зберігається в Едеському храмі: “Той, хто дивився на полотно, бачив Господа нарівні з тим, хто зустрічав Його на землі”. Найімовірніше, це стосується  плащаниці.Те, що повсюдно було відомо про існування цінного відбитка, робило його предметом особливо бажаним: у 944 p., під час війни проти арабського султана Едесси, візантійські війська заволоділи Мандиліоном і урочисто перенесли його до своєї столиці. Прибуття славного Нерукотворного Образу Христа до Константинополя супроводжувалося урочистим прийомом, в пам’ять про який 16 серпня відзначалося літургійне свято. У деяких молитвах, присвячених цьому святу, згадується про ікону, що ніби володіє силою оздоровлення.Проповідь, приписувана Костянтинові VII Багрянородному, правителю Константинополя (913 — 959 pp.) і видатному оратору, являє собою цікавий опис. В ній говориться: “Якщо мова йде про причину, з якої завдяки виділеній рідкій субстанції без фарб і мистецтва художника зображення обличчя сформувалося на лляній полотнині, і, хоча це відбулося на такому тендітному матеріалі, воно не піддалося знищенню часом, і, якщо мова йде про всі інші справи, якими захоплюється тільки той, хто до дійсності підходить як учений, — це треба залишити недоступній мудрості Бога”.“Щодо основної проблеми, читаємо в проповіді, — усі погоджуються, що на полотнині чудесним чином відбито обличчя Господа. Тільки про одну деталь цієї події — про час, коли це відбулося — думки відрізняються, що у жодному випадку не шкодить правді, відбулося це раніше чи пізніше. Ось що говорить інша традиція: коли добровільні Страсті Христа наближалися, і Він виявив людську слабкість — бачили, як Він молиться в агонії, коли піт Його падав краплями крові, за Євангелієм, тоді Він отримав від одного зі своїх учнів цей шматок полотна, який бачимо зараз. Він обтер цією хустиною піт. І відразу на полотні проявився видимий слід Його Божественних рис”.Проповідь Костянтина VII й інші свідчення, дозволяє припускати, що мова йде не про ікону. Вказується, що під час виставляння для публічного огляду образ з Едесси був складний так, що обличчя виходило “звільненим від тіла”, так, як це видно на численних копіях.Інші свідчення, переважно XI —XII ст., вказують на перебування савана у Константинополі. Наприклад, у 1080р. Олексій І Комнін попросив в імператора Генріха IV і Роберта з Фландрії допомоги для охорони реліквій, зібраних у Константинополі, особливо “полотен, знайдених у гробі після Воскресіння”.У 1147 р. Людвіг VII, король Франції, вшанував саван у Константинополі. Мануїл І Комнін показав у 1171р. королю латинян Амальрику, що знаходився в Єрусалимі, реліквії страстей, і серед них саван.У історії англійського ченця Одерика Віталіса (близько 1140 р.) і в  Гервазія з Тільбури (близько 1212 р.) з’являються літературні переробки легенди про Авгара з Едесси. У них переходять від опису лику, як в оригінальній версії, до інформації про відбиток усього тіла.Миколай Месаритес, охоронитель реліквій у каплиці Матері Божої в імператорському палаці, у 1201 р. був зобов’язаний при спробі крадіжки захищати їх і робив це, нагадуючи грабіжникам про святість місця, де зберігаються різні предмети, зв’язані з життям Христа, серед яких судар з поховальними полотнами, що є свідком Воскресіння. “Вони ще випромінюють пахощі, кидаючи виклик розкладанню, оскільки вкривали незвичайного померлого, нагого і бальзамованого, після Страстей”, — пише Месаритес. Очевидно, це стосується постаті Спасителя, що в поховальній промові його брата Іоана названа “прообразом” усіх створених рукою людини ікон.Роберт де Клари, літописець IV хрестового походу, у своїй праці  написав, що перед захопленням Константинополя хрестоносцями 12 квітня 1204 р. щоп’ятниці в храмі Матері Божої у Влахерне виставлявся якийсь саван і що на цій полотнині чітко проглядалася фігура Христа. Є здогадки, що плащаниця була забрана хрестоносцями. Але ніхто зараз не знає, що сталося з цим полотном після розгрому міста, — додає він.Пролом у стіні мовчання, що оточує саван, пробиває відомий випадок: у 1307 р. у Франції Філіп IV Прекрасний запроторив у темницю тамплієрів, членів лицарського ордену, з конфіскацією їхнього майна. 22 березня 1312 р. у відповідь Філіп отримав від Климента V прокляття ордену за єресь: обвинувачення стосувалося таємного поклоніння обличчю чоловіка. Подальші дослідження дозволили встановити, що шанований тамплієрами образ дуже нагадує обличчя з савана. Оригінальний образ не був знайдений. Однак одна копія шанованого ними образу побачила світло в 1945 р. в Англії, в одній з їхніх давніх резиденцій. Це обличчя бородатого чоловіка з неправильними рисами, без сумніву, схоже на обличчя що на плащаниці. у цих двох схожих зображеннях 125 точок спів падання за якими вчені охарактеризовують тотожність. Цей образ, написаний на дубовій дошці, датований між XII і XIV ст. і нагадує кришку скрині. Легко можна припустити, що вмістом скрині міг бути саван і що тамплієри ревно оберігали його в роки мовчання, що передували новій появі савана в Ліреї.Саван з’явився в Ліреї (Франція) у 1353—1356 р. Він був власністю Жоффрея І Чорного. Так починається його документована,  відома історія. Про Жоффрея І Чорного, хрестоносця і правителя земель Ліреї, відомо небагато. Серед цікавих відомостей — згадка про Храм Господнього Благовіщення, побудований за його велінням у 1353 р. в Ліреї. Деякі дослідники стверджують, що він мав намір зберігати тут і показувати справжнє поховальне полотно Христа.За життя Жоффрея І саван був виставлений для загального огляду в Ліреї, що документально підтверджують свинцевий медальйон, який представляє плащаниця з добре видимим подвійним силуетом людини і тканиною з візерунком у вигляді “риб’ячого кістяка”. Цей медальйон був виловлений із Сени в Парижі у 1855 р., а сьогодні зберігається в музеї Клюні. Наявність на медальйоні гербів, змушує припускати, що цей медальйон з’явився пізніше в Ліреї під час виставляння там савана;

—  датований 1389 роком лист Петра д’Аркіс, єпископа Троуерс, у якому мова йде про те, що саван був виставлений в Ліреї на 34 роки раніше, тобто в 1355 p.;

—  виданий у 1390 р.  Климентом VII  (антипапою Авіньйонським) декрет. У ньому наводяться обставини, за яких саван перевезено в Лірею Жоффреєм Чорним, який ніколи не пояснював і не вказував, що саван був перевезений з Константинополя у Францію в період передбачення нового захоплення міста візантійцями. Можливо ці окремі наведені нами відомості допоможуть пролити світло на історію походження савана, але вони не дають нам повної картини.Подальші достовірні відомості про долю плащаниці відсутні. Тому ніхто зараз не може точно сказати, що насправді сталося з плащаницею, всі дослідники обмежуються своїми припущеннями з окремих фактів. Подальша історія плащаниці чітко прослідковується вже з XIV ст. і відома нам як Туринська Плащаниця.
Джерело Пластовий Портал